Народився 5 липня 1991 року у Ковелі. Навчався у школі №8. З відзнакою закінчив Ковельський професійний ліцей, де здобув професію електрогазозварника. Був старостою групи, активним і сумлінним учнем, любив спорт і трудове навчання.

Вступив у Нововолинський електромеханічний коледж і паралельно – у Приазовський державний технічний університет на заочну форму навчання.

Строкову службу проходив у Президентському полку ЗСУ, нагороджений грамотами та подяками командування.

Після демобілізації займався ремонтом великогабаритної техніки, а пізніше працював далекобійником.

У 2015 році одружився. Через рік у подружжя народився син Артем.

Віктор був турботливим сином, люблячим братом, чоловіком і батьком, доброю, надійною та працелюбною людиною.

Став на захист України 25 лютого 2022 року. Служив у 100-й окремій бригаді територіальної оборони (згодом – окрема механізована бригада Сухопутних військ ЗСУ), був командиром відділення ремонтно-відновлювального батальйону військової частини А7028. Разом із «сталевою соткою» пройшов найгарячіші точки фронту.

Нагороджений відзнакою Всеукраїнської громадської організації “Спілка ветеранів та працівників силових структур України ”ЗВИТЯГА” – “За службу державі”.

Молодший сержант Віктор Кулик загинув 19 грудня 2024 року внаслідок обстрілу ворожої авіації у м. Краматорськ Бахмутського району Донецької області.

Герою, справжньому воїну і українцю було лише 33 роки.

Похований на Алеї Героїв Ковельського міського кладовища.

За мужність і героїзм, виявлені у захисті незалежності та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Кулику Віктору Ярославовичу присвоєно звання «Почесний громадянин міста Ковеля» (посмертно) (рішення Ковельської міської ради від 27 березня 2025 року № 61/2).

Указом Президента України від 21 березня 2025 року № 173/2025 нагороджений орденом ”За мужність” ІІІ ступеня (посмертно).