Щоранку у Ковелі центральна частина міста завмирає. Поліцейські перекривають вулиці, пішоходи зупиняються, з установ виходять працівники. Так починається хвилина мовчання — рівно о 9:00.

Це — наша вдячність. Наш спільний біль. Наш спосіб сказати: “Ми пам’ятаємо”.

Найважливіше, що більшість ковельчан розуміють значущість цього ритуалу й організовують акції, закликаючи зробити цю тишу по-справжньому глибокою та щирою — на честь тих, хто віддав своє життя за майбутнє країни. Бо це —  пам’ять, яка є невід’ємною частиною нашої сили.

Та поки що хвилина мовчання охоплює переважно центр. І хоча постійно розсилаються офіційні звернення з чітким алгоритмом її проведення, дитячі садки, школи, колективи долучаються до формування цієї культури – все ще не всі цього  дотримуються.

«Я не знаю причин, чому наше місто не може навчитися зупинятися на хвилину мовчання, — написала громадська активістка, директорка школи “Євроф’юче” Інна Поліщук. — Попри те, що: всім болить. Ми вміємо зупинятися й ставати на коліна під час похоронної процесії. Але чому ми досі не навчилися колективно зупинятися о 09:00 — хоч би на одну хвилину?  Зупиняти все місто на одну хвилинку, створюючи велику спільну молитву в пам’ять про тих, хто віддав найцінніше, — це нам, ковельчанам, точно під силу і, як на мене, дуже важливо. Давайте разом про це подумаємо».

Давайте не просто подумаємо.

Давайте покажемо приклад усій Україні.

Нехай хвилина мовчання у Ковелі стане тією хвилиною, коли весь простір міста говорить: Ми пам’ятаємо. Ми вдячні. Ми єдині.