Є трагедії, назавжди вписані в національну пам’ять. Голодомори — це невимовний біль українського народу, рана, що болить поколіннями. Мільйони людей були свідомо та жорстоко знищені радянським режимом, і навіть через понад 90 років ми відчуваємо наслідки цього злочину.

Коли росія знову намагається зламати українську націю, історичні паралелі стають очевидними: сталінський і путінський режими мають одну мету — позбавити нас права на існування, мову, культуру, державу.

Щороку у четверту суботу листопада ковельчани приходять до меморіальної стели «Хрест пам’яті жертвам більшовицького терору», щоб разом з усіма українцями віддати шану тим, хто загинув під час Голодоморів 1921–1923, 1932–1933 і 1946–1947 років.

Під час панахиди, яку відслужили священники Православної Церкви України, присутні схилили голови у спільній молитві. Люди принесли символічні букети з колосків, квіти, лампадки та приєдналися до загальнонаціональної хвилини мовчання.

І знову ми запалили свічки як знак скорботної памʼяті, яку береже наш народ. Вона живе в історії, зітертих часом фотографіях, у спогадах, переданих від старших поколінь. Вона збережена в національних музеях, які повертають правду, очищаючи її від замовчування та викривлень. Це важливо, бо кожне покоління українців має знати, на що здатний наш сусід.

Вічна пам’ять загиблим.

Слава тим, хто сьогодні боронить наш народ і наше майбутнє.

Події Голодоморів різних років і досі торкаються душі, пронизують болем наші серця. Пам’ять про них не має згаснути.

Історія зобов’язує нас бути сильними.