Автор: Семерей Руслана Віталіївна

Другий день поспіль наша громада в жалобі. Сьогодні чи не все місто прийшло попрощатись з сином, чоловіком, батьком двох маленьких синочків, прекрасною людиною, сержантом поліції Дмитром Сергієнком.

Він був великим патріотом своєї країни, відданим справі, яку обрав, яку виконував з честю.

Живим коридором його проводжали колеги, вулиці наповнились тривожними звуками сирен автомобілів патрульної поліції, жалобними звуками дзвонів собору. Країна втратила Героя.

Дмитро — випускник ЗОШ №10. Після школи вирішив стати залізничником. Спочатку навчався у Здолбунівському вищому професійному училищі залізничного транспорту, а потім – заочно ще й у профільному транспортному університеті. 10 років відпрацював на залізниці у Ковелі.

Був провідником у потягах дальнього сполучення. Любив свою професію, дорогу, людей, з якими працював. Колеги знали: на Дмитра Сергієнка завжди можна розраховувати. Його цінували, поважали за людяність, порядність, професіоналізм, за його безмежну любов до України.

У 2014-му Дмитро добровільно пішов захищати країну і став учасником АТО. Батькам, щоб ті не хвилювалися, сказав, що їде у довгострокове відрядження. А сам вирушив на передову, де отримав перший бойовий досвід. З часом повернувся додому, але ненадовго. В 2015-му знову доєднався до побратимів.

А далі знову була робота на залізниці, яка подарувала йому зустріч з майбутньою дружиною Олею. Вона їхала якось в тому вагоні, де Дмитро був провідником.

Зав’язалось знайомство, а у 2021 пара побралась. Згодом у них народився первісток — син Павло. А в листопаді минулого року на світ з’явився і молодший син Роман.

Родина стала найголовнішим скарбом для Дмитра у житті. А ще він був великим природолюбом, затятим грибником. Його пристрастю також був футбол.

З часом ковельчанин вирішив змінити свою професійну діяльність. 26 червня 2021 року Дмитро Сергієнко прийняв присягу поліцейського і розпочав службу у відділі патрульної поліції м. Ковеля. Усі, хто з ним працював, знав Дмитра, кажуть, що він був прикладом у своїй професії, саме таким має бути правоохоронець – чесним, справедливим, порядним.

А ще в Дмитра було розуміння, що кожен знаходиться в свій час на своєму місці. Він пройшов АТО. І нині розумів, що рано чи пізно потрапить на фронт. Опанував новий для себе фах оператора дронів.

Коли в підрозділі запропонували поїхати на передову — Дмитро, не вагаючись, записався, щоб випробувати навички оператора БПЛА на практиці.

20 квітня він разом з іншими добровольцями-поліцейськими у складі зведеної стрілецької бригади «Хижак» Департаменту патрульної поліції відправився на Донеччину.

На жаль, 2 травня сталось непоправне – сержант поліції поліцейської роти з обслуговування м. Ковель Управління патрульної поліції у Волинській області ДПП загинув в Краматорському районі Донецької області. Ворожа ракета забрала його життя.

«Ми прийшли подякувати Дмитру за те, що він жив в нашому місті, що любив його, свою країну, і поклав на вівтар її незалежності і майбутнього найдорожче – своє життя. Спасибі тобі, воїне, за мужність, доблесть, честь. Пам’ять про Дмитра Сергієнка завжди залишиться в наших серцях, – сказав міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди. – Щирі співчуття родині: дружині Ользі та синочкам — Павлу і Роману, мамі Галині Мефодіївні та батькові Володимиру Миколайовичу, братам — Роману, військовослужбовцю 100 ОМБр, та Ігорю, який також служить у ЗСУ. Усім, хто знав і любив Дмитра Сергієнка і в чиєму серці завжди буде місце для світлих споминів про нього».

Дмитро лишив по собі пам’ять як про дуже добру людину. І сьогодні багато спогадів прозвучало під час громадянської панахиди, про нього написано стільки теплих слів у соцмережах.

За словами напарника та побратима Мар’яна Вергелеза, Україна втратила не просто воїна, який захищав інших людей, Україна втратила чесного, справедливого поліцейського:

– З величезним добрим серцем, завжди із запасом дотепних жартів, ти завжди вчив мене всьому тому, що знав про життя, напарнику. Ти був, є і будеш вірним другом, чудовим чоловіком та люблячим батьком. Ти завжди будеш у наших серцях.

Про те, що Дмитро був зразковим сім’янином, говорила його дружина Ольга:

– Я ніколи не боялась залишити на нього синів, бо знала, що він зможе справитись з ними сам. Мабуть, знаючи, що йому мало відміряно часу, Діма брав від життя усе. Останній раз у січні ми поїхали сім’єю у Трускавець, і старшому сину так сподобалось, що чоловік пообіцяв йому подорож у Карпати знову. Не встиг. Я присягаюсь, що твої обіцянки перед нашими дітьми виконаю. Дякую, рідненький, за 4 роки щасливого подружнього життя і чудових синів. Постараюсь виховати їх гідними людьми, якими б ти пишався.

Сьогодні для тебе, Дмитре, над рідним містом звучало тричі: Слава! Слава! Слава!

Спочивай з миром! Світла тобі пам’ять!

Поховали Дмитра Сергієнка на Алеї Героїв міського кладовища.

На портреті із чорною стрічкою ще таке молоде обличчя, з добрими, світлими,   голубими очима. Максиму Ткачуку лише 32.  Недовгим був  його життєвий і військовий шлях. Сьогодні наша громада  провела захисника в останню земну дорогу.

Він народився у Ковелі 7 грудня 1992 року. Змалечку ріс без материнської та батьківської любові. Ним опікувалися бабусі: Любов Миколаївна та Галина Василівна, яких уже немає. До 9-го класу навчався у Люблинецькому ліцеї, потім опанував професію столяра у ПТУ №5. Працював на будівництвах, за кордоном.

Попри все, Максим завжди знаходив причини залишатися оптимістом, цінував прості радощі – провести час з друзями, поспілкуватись.

Разом з дідусем Олександром  Миколайовичем господарювали на дачі, рибалили.  У вільну хвилину хлопець поринав у світ книг. Мав мрії, плани, як і кожна молода людина.

20 січня цього року  Максима мобілізували. Спочатку було навчання, а далі –  передові позиції фронту. Він з честю воював за свою країну. 

Як тільки з’являлася можливість, телефонував до дідуся та тітки, цікавився справами вдома. Про службу розповідав мало.

Востаннє спілкувався 16 квітня. Попередив про важливе бойове завдання, з якого він,  на жаль, не повернувся.

Стрілець-снайпер 1-ї аеромобільної роти військової частини А 4165, солдат Максим Ткачук загинув 25 квітня  поблизу населеного пункту Білогорівка Сіверськодонецького району на Луганщині. Його життя обірвалося від поранень, отриманих в результаті скиду вибухового пристрою з ворожого БпЛА.

Міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди висловив щирі співчуття рідним: дідусеві Олександру Миколайовичу, тітці Оксані Олександрівні, двоюрідній сестрі Анастасії, усім, хто знав і любив Максима.

Ми втрачаємо дуже світлих  людей, вони янголами підносяться на небеса.

Уклін тобі, воїне. Вічна пам’ять!

Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища.

Про результати роботи за 2024 рік звітує перед громадою міський голова. Учора  Ігор Чайка спілкувався з мешканцями мікрорайону “Ковель- 2”.

У зустрічі також взяли участь секретар міської ради Оксана Багнова, перший заступник міського голови Тарас Яковлев, заступники міського голови Наталія Маленицька, Віктор Жигаревич, керуючий справами Іван Чуліпа, керівники структурних підрозділів виконкому.

Під час виступу мер підкреслив, що  у фокусі уваги влади  були і залишаються  питання, пов’язані з допомогою  Збройним Силам України, соціальним захистом, забезпеченням стабільної роботи критичної інфраструктури, медицини й освіти, європейськими інвестиціями, децентралізацією енергопостачання.

Понад 66 мільйонів гривень з бюджету громади скерували для військових формувань, які боронять Україну. На фронт передали 615 квадрокоптерів різних модифікацій, зарядні станції,  тепловізори, супутникові модеми, вантажний автомобіль, міні-навантажувач, моторний човен тощо. За субвенції місцевого бюджету  оборонці купували спеціальні військові засоби.

За  словами Ігоря Чайки, на посилення обороноздатності воїнів цьогоріч планується виділити 100 мільйонів гривень.

Один з основних акцентів у роботі влади – підтримка ветеранів  та вшанування пам’яті полеглих Героїв. У Ковелі створили управління ветеранської політики. Ця структура покликана забезпечувати надання соціального супроводу та допомоги сім’ям Захисників і Захисниць України, членам сімей загиблих (померлих), безвісти зниклих оборонців.

Важливо, як зазначив мер, що наші діти під час тривог спускаються в новозбудовані укриття, які продовжили облаштовувати у школах та садках. Найбільша стаціонарна захисна споруда у громаді, яка зможе вмістити 800 школярів,  знаходиться на  території ліцею №1. На її будівництво вдалось залучити у тому числі  кошти державного бюджету.

Також системно ведеться робота з модернізації харчоблоків закладів освіти, оновлення санвузлів, термомодернізації.

Енергетичне питання нині теж на часі, адже  ворог  вперто намагається зруйнувати інфраструктуру України. У Ковелі зосередились  на енергетичній децентралізації: ще на одній з котелень встановили  когенераційну установку, що виробляє два типи енергії — електричну і теплову. Установка  є автономним джерелом живлення для 13- ти котелень.

Попри війну громада відкрита до міжнародної співпраці та нових інвестицій. Міський голова наголосив, що  цей додатковий фінансовий ресурс суттєво допомагає розвитку міста. Загалом у місті реалізовується проєктів на  суму майже 17 мільйонів євро.

Зокрема, у Ковелі термомодернізують сім приміщень у межах реалізації проєкту «Енергоефективність громадських будівель в Україні», що фінансується за рахунок позики Європейського інвестиційного банку.

Уже на чотирьох об’єктах активно ведуться  роботи – ліцеях №7 та №12, ЗДО №9, пологовому будинку. Отримано дозвіл на початок будівельних робіт для  клініко-діагностичної лабораторії центральної районної лікарні та адмінбудівлі міської ради. Проєктно-кошторисна документація для центральної районної лікарні на коригуванні.

Цьогоріч Ковель спільно з  польським містом-партнером  Ленчною  розпочинає реалізацію  транскордонного  проєкту «Співпраця на користь клімату – розвиток зеленої інфраструктури в Ленчні і Ковелі».

Зважаючи, що він має екологічне спрямування, у планах – висадити понад п’ятсот нових дерев та більше чотирьох тисяч кущів. Йдеться про парки імені Лесі Українки, Тараса Шевченка та територію біля Транскордонного центру діалогу культур. Разом з тим, на цих локаціях будуть виконані роботи з благоустрою.

Громада продовжує співпрацю з НЕФКО. Минулого року завдяки такому партнерству та європейським інвестиціям були реконструйовані дві будівлі по вулиці Драгоманова під житло для переселенців. Реалізація цього проєкту допомогла 24 родинам українців, які мають статус внутрішньо переміщених осіб, глибше  інтегруватися в нашу громаду та полегшила  їхній щоденний побут.

Нині завершується будівництво багатоповерхівки  для ВПО на 70 квартир на вулиці Володимира Кияна.

Багато торік було зроблено для того, щоб місто стало більш затишним і комфортним: ремонтували дороги, реконструювали системи водовідведення, прокладали нові водогони, дбали про благоустрій.

– Наша спільна робота дозволяє зберігати не лише стабільність, а й досягати конкретних результатів. І це заслуга кожного, – зазначив Ігор Чайка. – У 2025 році продовжуємо хороші напрацювання та найголовніше – підтримуємо Сили оборони. Маємо спільно працювати задля Перемоги та миру на нашій українській землі. Кожен – на своєму місці.

Частина зустрічі пройшла у формі діалогу. Люди мали можливість поставити запитання, висловити свої пропозиції, зауваження. Зокрема, просили про дорожню розмітку, піднімалась тема щодо розширення укриття для ліцею №12, щоб діти мали можливість навчатись в одну зміну.

Звучали слова вдячності від освітян за те, що два заклади мікрорайону – ліцей №12 та ЗДО №9 стали учасниками проєкту з термомодернізації. Тепер їх очікують кардинальні зміни не лише естетичні, але й щодо температурного режиму, поліпшення комфорту, економії енергоресурсів. Йшлося і про ініціативи влади щодо доплат педагогічним працівникам закладів освіти.

Наступні зустрічі  міського голови Ігоря Чайки з мешканцями громади відбудуться:

5 травня – о 17.00 год. на території ліцею №11,

6 травня – о 17.00 год. на подвір’ї ліцею №7,

7 травня – о 17.00 год. на майданчику паркової сцени у парку культури і відпочинку імені Лесі Українки.