Автор: Семерей Руслана Віталіївна

У Ковелі відкрили виставку живопису, графіки та скульптури видатного волинського митця, члена НСХУ Валентина Данилюка. 14 листопада Валентину Петровичу мало б виповнитись 85, але уже понад десять років його немає з нами.

Щоб віддати шану митцю та зберегти про нього світлу пам’ять, чимало поціновувачів його мистецтва прийшли у виставкову залу, де експонуються роботи «синьоокого романтика».

За життя він не шукав гучної слави, не мав високих нагород, хоч і заслуговував на них. Він був простим, щирим, талановитим майстром, який творив в ім’я духовного розвитку краю.

Своїм шанувальникам Валентин Данилюк був відомий як тонкий аквареліст, скульптор. Головною в його творчості була скульптура.  Особливо цікавими є роботи  модерністичного характеру. Серед графіки багато портретів, адже художник любив змальовувати своїх друзів, рідних. Пейзажі створював в олійній та акварельній техніках. Писав з натури волинські та карпатські краєвиди.  Природа була живильною стихією творчої енергії митця. Щоб бути ближчим до неї, Валентин Петрович власноруч збудував будинок на своїй малій батьківщині, у якому облаштував майстерню. І практично щоліта жив і працював та приймав гостей у своїй сільській оселі.

Неможливо порахувати усі його твори, які розлетілись по всьому світу. Частина – знаходиться в музеях та приватних колекціях. Та найбільше –  в родині художника. Саме вони склали основу представленої експозиції.

Також можна побачити роботи Валентина Петровича з фондів Ковельського історичного музею – акварель, олія, скульптура. Частину картин надала ковельчанка, добра приятелька митця Світлана Чеханюк.

Під час відкриття  виставки присутні  добрим словом згадували Валентина Данилюка. Авторка художньо-краєзнавчого нарису про художника «Доля синьоокого романтика»  Валентина Клюнтер зауважила, що митець створив роботи, які без перебільшення є національною спадщиною нашої країни.

Теплими спогадами про Валентина Петровича поділилась і директорка історичного музею Маргарита Матвійчук. На презентації була присутня родина художника. Зокрема, сестра Євгенія Кальчук, яка теж має потяг до творчості, адже є досить активною учасницею колективних вернісажів.

Запрошуємо на виставку нашого земляка, яка допоможе  познайомитись з його творчістю та отримати естетичне задоволення.

Експозиція діятиме упродовж місяця у виставковій залі Ковельського історичного музею за адресою вул. Незалежності, 89.

Василина Столярчук, науковий співробітник

Ковельського історичного музею

На позачерговому засіданні виконкому ордер на однокімнатну квартиру отримав учасник АТО Сергій Мороз. На черзі він перебував з 1989 року. 

Чоловік уже й не сподівався, що подібне може трапитись у його житті. Каже, що й дружина не повірила цій новині.

Ковельчанин був учасником АТО — служив у Донецькому загоні прикордонників. Працював 20 років на заводі “Ковельсільмаш”, зараз  – на залізниці. Має двох дорослих синів. Проживав у гуртожитку і не втомлювався поновлювати щорічно документи.

Вітаємо Сергія та його родину. Нехай якнайбільше хорошого відбувається у новому помешканні, завжди у ньому панують любов та благополуччя.

За цей  рік троє учасників бойових дій з Ковеля отримали ордери на житло із міської комунальної власності. Ще 4 сім’ї (люди з інвалідністю внаслідок війни) – державну грошову компенсацію на придбання житла.

631-й день війни. Ми прокидаємось уже стільки ж разів з думкою про те, коли  закінчиться це жахіття, коли ми повернемось до мирного життя. За це, на жаль,  щодня гинуть наші захисники і захисниці – найкращий  цвіт нашої нації. Ті, хто пішов боронити наші кордони, нашу країну, нашу свободу і незалежність, кожного з нас.

Сьогодні наша громада прощалась з Сергієм Клекоцюком. Усе його рідне Заріччя прийшло провести Героя в останню земну дорогу.

Тут він  народився, виріс, закінчив школу. Після навчання у Ковельському машинобудівному технікумі довгий час працював інженером на місцевому сільськогосподарському підприємстві. Їздив на заробітки, бо хотів, щоб у його найдорожчих  людей було усе необхідне.

Влітку цього року, отримавши повістку, пішов до війська. Відповідально і з віддачею виконував всі доручення командування. Недовго судилось йому бути на фронті. 5 листопада біля міста Красногорівка Донецької області Сергій загинув у бою. Йому було лише 44.

«Історія життя Сергія – це історія гідної людини, гідного громадянина нашої держави. Його загибель – це трагедія, пекуча рана для родини, яка ніколи не загоїться.  Це біль втрати батька, чоловіка, сина, брата. Це непоправна втрата для нашої громади та нашої країни. Щирі співчуття рідним і близьким», – сказав під час громадянської панахиди заступник міського голови Віктор Жигаревич.

Брати Сергія – Іван та Володимир теж зараз у війську. Але в цей день вони з родиною, приїхали попрощатись зі своїм Сергієм.

За словами Володимира, важко говорити, бо розуміння того, що більше ніколи не почуєш голос близької людини, доводить до божевілля.

– Сергій – воїн, який не побоявся захищати рідну землю, доньок, дружину, батьків. Він прекрасно розумів, що може загинути, ми спілкувались з ним про це. Але він пішов на фронт, щоб війна не дісталась його дому, громади, його Волині. Ми маємо пам’ятати мого брата та усіх воїнів, які віддали життя за Україну. Вони зробили усе, щоб пришвидшити Перемогу, щоб ми жили під мирним небом.

У селі всі один одного знають, спілкуються. Всі чекають наших воїнів з фронту, добрих новин від них.

Шкільна вчителька Сергія Людмила Марчук каже, що  звістка про загибель Сергія сколихнула усе село, була страшним ударом для кожного.

– Він був однокласником мого сина, хорошим його товаришем. На моїх очах ріс, ходив до школи, будував своє життя. Він був опорою для своїх рідних, дуже любив свою дружину Ірину, пишався своїми красунями донечками Анастасією і Катериною, любив село, любив життя. Завжди пам’ятатиму його щирим та привітним, його добрий погляд очей, приємну усмішку.

Дякуємо воїнові за подвиг.  Тепер він – навічно з небесною вартою, а над його могилою майорітиме синьо-жовтий стяг.

Поховали Сергія Клекоцюка на кладовищі у селі Заріччя.

Вічна пам’ять і шана Герою!