Автор: Семерей Руслана Віталіївна

Сьогодні – День пам’яті захисників України, які загинули в боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України. У Ковелі він розпочався із молитви за нашу Перемогу, воїнів, які на фронті мужньо боронять нашу землю. У Свято-Благовіщенському соборі міський голова Ігор Чайка, керівники району, ковельчани разом просили у Бога миру для України, щоб всі хлопці та дівчата якнайшвидше повернулися додому.

29 серпня – цей день для нас, українців, пов’язаний із болем, що не вщухає, сумом та горем. Це день Іловайської трагедії. Дев’ять років тому під час виходу сил АТО з оточення російське керівництво порушило всі домовленості щодо “зеленого коридору”. Тоді загинуло майже 370 наших воїнів, серед яких були ковельчани. Сьогодні – 552-й день повномасштабної війни, яка продовжує забирати життя найкращих.

Наша громада зібралась подякувати усім, хто в різні часи пожертвували собою заради нашої свободи.

“Тоді біля Іловайська ми вперше побачили, що таке війна без правил. Ворог розстріляв тих, хто йшов золотими соняшниковими українськими полями з надією на людяність. З надією на слово військового. Слово офіцера.

Нині ми формуємо нові традиції вшанування пам’яті тих, хто поліг за Україну. І кожне ім’я, яке ми згадуємо — це ім’я тих, хто проявив найвищу жертовність, найвищу форму любові. Низький уклін батькам, дружинам, дітям”, – звернувся до присутніх міський голова Ігор Чайка.

Представники міської влади, громадськості поклали квіти до стели пам’яті загиблих земляків та Героїв Небесної Сотні, на могили Героїв, що на міському кладовищі. Разом із рідними військових згадали захисників та їх подвиги, помолились за упокій їхніх душ.

Дякуємо кожному. Вони тепер назавжди у небесному строю та у нашій пам’яті.

Героям слава!

Сьогодні наша громада віддала останню шану захиснику, Герою Руслану Війтику.

Ковельчанин навчався у ліцеї №7, потім вступив до Київської політехніки, де вивчав приладобудування. Після закінчення вишу знайшов своє покликання на службі у міліції, в управлінні боротьби з організованою злочинністю. Він гідно пройшов шлях спочатку міліціонера, потім поліцейського, закінчивши службу у чині підполковника поліції.

У 2015 році в його життя увійшла 28 окрема механізована бригада, у якій він воював до останніх днів свого життя. Починав заступником командира артилерійської батареї, закінчив старшим офіцером відділення морально-психологічного забезпечення. Його серце зупинилось 24 серпня у Дніпропетровській обласній лікарні імені Мечнікова.

Руслан загинув від війни, від того, що вона несе кожній нормальній людині – щоденні переживання за своїх побратимів. Також наш захисник розслідував обставини воєнних злочинів, спілкувався з рідними полеглих. І кожна така зустріч залишала на його серці невидимий шрам.

Руслан Війтик був відзначений багатьма нагородами, які характеризують його як Людину з великої літери, його заслуги перед родиною, нашим містом, Батьківщиною.

– Втім, найголовнішою нагородою в його житті була його родина – дружина та двоє дітей. Нехай останньою відзнакою його земної душі буде Царство небесне і наша незгасима пам’ять, а головне – Перемога України, служінню якій він віддав все своє життя, до останнього удару його хороброго Серця, – зазначив міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди.

Колишній керівник, колега по службі в поліції Володимир Геч каже, що їх поєднувала не лише робота, але й дружні відносини. У свій час його Руслан запросив бути дружбою на весіллі.

– Він прийшов у підрозділ молодим лейтенантом після закінчення вишу. Як губка вбирав у себе все нове, прислухався до порад. На нього можна було покласти виконання оперативних завдань різної складності. Руслан від лейтенанта дослужився до підполковника поліції. Дякую Богу, що мав честь служити з ним, бути поруч у різні хвилини.

Приїхав попрощатись зі своїм другом, побратимом заступник командира 28 окремої механізованої бригади військової частини А0666, начальник відділення морально-психологічного забезпечення, підполковник Володимир Галигін.

Він розповів, що саме ковельчанинові належить ідея щодо почесного найменування їх бригади – імені Лицарів Зимового Походу.

– Він робив усе, щоб Україна була незалежною. Дуже часто ми спілкувались з Русланом про Перемогу. Хочу сказати тобі, друже, ми переможемо. І у цьому буде твоя частина, твій внесок.

Поховали Руслана Війтика на Алеї Героїв міського кладовища.

Спочивай з миром, воїне.

Вічна пам’ять і слава!