Автор: Семерей Руслана Віталіївна

Сьогодні на засіданні виконкому йшлося про хід підготовки закладів освіти до нового навчального року.

Начальник профільного управління Віктор Бичковський наголосив, що нині першочергове завдання — безпека дітей. Якщо торік найпростіші укриття облаштовували в підвальних приміщеннях, то тепер ведеться будівництво нових споруд.

Зокрема, уже завершені роботи у ЗЗСО №8. Це був перший досвід зі зведення такого укриття у нашій громаді.

Проведено тендер на будівництво сховища для ліцею №1. Його кошторис — близько 37 млн гривень. 20 млн 400 тисяч місто отримало з державного бюджету.

Швидкими темпами йдуть роботи зі спорудження бомбосховища у ЗЗСО №2. До 1 листопада об’єкт мають здати в експлуатацію.

Також розширюють укриття в ліцеї імені Олени Пчілки. Це дозволить закладу навчатись в одну зміну.

Замовлено документацію: на нове будівництво укриття для ЗЗСО №9; облаштування захисного приміщення на цокольному поверсі Тойкутського ліцею. Документація для розширення укриття Зеленського ліцею знаходиться на експертизі.

Історію Героя З Ковеля Стаса Ткаченка розповідають на сторінці у Фейсбук Національного реабілітаційного центру НЕЗЛАМНІ (UNBROKEN): https://www.facebook.com/unbroken.ua .

Він міг лишитися за кордоном. Але у свої 19 років вирішив повернутися і боронити батьківщину – пліч-о-пліч із друзями. Молодого бійця, який отримав важке поранення під час контрнаступальних дій, ставлять на ноги у Національному реабілітаційному центрі НЕЗЛАМНІ (UNBROKEN).

Стас Ткаченко з міста Ковель, що на Волині. Нині хлопцеві 21 рік. Він активний громадський діяч та спортсмен. Зброю в руках вміє тримати з юних років – вчився цьому у друзів з полку “Азов”. 24 лютого 2022 року Став застав у Варшаві, де тоді працював. Попри можливість залишитися у Польщі, хлопець зібрав речі та поїхав додому. Спершу служив у ТРО. Перший бойовий досвід отримав у складі бригади спеціального призначення ім. Івана Богуна – в боях за Херсонщину. А згодом Стас перевівся до 3-ї окремої штурмової бригади, кістяк якої – ветерани “Азову”. Саме ідеологія цих бійців, їхнє братерство та відданість Україні імпонують Стасові. Молодий воїн стає командиром гранатометного відділення. З ним у підрозділі несуть службу і його найкращі друзі.

“Найважче під час служби втрачати своїх близьких хлопців, з якими знайомий з дитинства” – каже Стас.

Поранення хлопець отримує під час контрнаступальних дій в районі Бахмуту – 28 червня 2023 року. Захисник пригадує, як це було: «Ми штурмували та були в тісному контакті з ворогом. Я почув, що побратим 300-й. Пішов йому на допомогу, і вмить куля прилітає мені прямо в ногу. Почалася масивна кровотеча. Я в стані шоку на автоматі наклав собі турнікет. Біль був страшний, а моя спроба встати на ноги провалилась. Хлопці продовжували тримати контакт з ворогом, а я повз на чотирьох до точки евакуації. Це було найважче, бо поранена нога постійно за щось чіплялась, а через біль я заледве не втрачав свідомість».

Стаса разом з іншими 300-ми евакуювали до Дніпра. Там його стан стабілізували і відправили далі – на Львів. До Центру НЕЗЛАМНІ.

“Хлопець поступив до нас з багатоуламковими переломами двох кісток гомілки та з наскрізною кульовою раною. Першим нашим кроком було загоєння рани, аби провести реконструктивну операцію на великій гомілковій кістці та уникнути інфекції. Паралельно ми виконали втручання по реконструкції малої гомілкової кістки та зафіксували її апаратом зовнішньої фіксації” – ділиться історією молодого пацієнта травматолог Центру НЕЗЛАМНІ Микола Блиндюк.

Завдяки командній роботі лікарів рана добре загоїлася, і хлопець вже готується до великої реконструктивної операції, після якої на нього чекає тривала реабілітація у  Центрі. Стас дуже позитивно налаштований, швидко відновлюється і хоче до своїх. Вірить: він ще обов’язково помститься ворогові за загиблих друзів.

Сьогодні, 10 серпня, чергове засідання виконавчого комітету розпочали з хвилини мовчання за загиблими захисниками України.

Міський голова Ігор Чайка представив нового начальника відділу з питань діяльності правоохоронних органів, оборонно-мобілізаційної та кадрової роботи. На цю посаду призначено Сергія Хомича. Як зазначив мер, він має досвід державної служби: з 2004 по по березень 2021 — працював у Турійській РДА, останні два роки – у Ковельській райдержадміністрації. Сергій Вікторович є учасником АТО.

Про підсумки виконання бюджету громади за перше півріччя 2023 року звітував заступник начальника фінансового управління Богдан Дяків.

Він повідомив, що за основними джерелами доходів загального фонду бюджет виконаний на 110,7 відсотка. Понад план отримано власних доходів  48 мільйонів 848 тисяч гривень. Приріст до відповідного періоду попереднього року становить 12,1 відсотка – понад 34 мільйони.

Основного бюджетоформуючого платежу – податку та збору на доходи фізичних осіб надійшло понад 186 мільйонів 144 гривень – 118 відсотків до запланованого показника. Додатковий фінансовий ресурс – понад 28 мільйонів 378 тисяч гривень.

У порівнянні з 2022 роком зараховано до бюджету більше на 30 мільйонів 556 тисяч гривень – 19,6 відсотка.

Суттєво зросли перерахуванння ПДФО від ТОВ «ВКФ Ковель», ТОВ «Компанія АЛТЕКС», ПП «Компанія ЮКОН», ТОВ «Волинь-Кальвіс», ТОВ «БРЕНВЕЛЬ», ТОВ САВА-УА», ВКП «АГРОПРОМТЕХЦЕНТР», а також наших військовослужбовців.

9 серпня стало черговим скорботним днем для нашої громади, яка попрощалась одразу із двома земляками – захисниками України Володимиром Лучиновичем та Олександром Берегою.

У кожного своя доля, своя історія, свій шлях повернення додому. Про це говорив під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка.

Олександр Берега загинув ще в червні 2022 року. І лише зараз його рідні мають змогу поховати свого сина, батька, чоловіка на рідній землі. Вони шукали його більше року, до останнього вірили і надіялись. Втім, прийшла невтішна звістка, що Олександр Берега поліг під Бахмутом, був похований на Дніпропетровщині.

Герой навчався в ліцеї №1. Після школи працював на залізниці, згодом продовжив справу свого тата, опанувавши професію механіка. Мав дух воїна, адже дуже багато читав і цікавився історією, біографією полководців, про що потім розповідав своїм донькам-близнятам.

Чоловік, який був колишнім ракетником радянської армії і служив в Астрахані, пішов на фронт, коли перші російські ракети полетіли на Україну, та фактично воював проти тих, з ким раніше служив.

Разом з тим, сьогодні ковельчани прощались ще з одним випускником ліцею №1 — Володимиром Лучиновичем. Він був комісований через проблеми зі здоров’ям. При тому, був вихований у родині, де розуміють, що таке честь, гідність, обв’язок. Володя, як і його брат, який пройшов АТО, пішов на передову.

Всі знали його як веселого, товариського хлопця, який любив грати на гітарі. Один інструмент залишився в його мами, а інший він придбав вже на війні, аби серед страхіття і лиха розважити побратимів, поспівати улюблених пісень.

“Їх струни земного життя обірвала війна. Наше завдання — зробити так, щоб ніколи не обірвались струни пам’яті про Героїв. Вічна шана захисникам”, – наголосив мер у своїй промові.

Донька Олександра Береги Тетяна каже, що батько обрав шлях воїна — шлях сміливих, вільних, нескорених, міцних духом Героїв, які люблять свій край, рідних, друзів:

– Тато пішов захищати своїх дівчаток, маму, дружину, сестру, племінниць, друзів, адже став другом для багатьох. Всі знали його доброю, розумною людиною, він піклувався про інших більше, ніж про себе, завжди приходив на допомогу. Я знаю, що ти завжди будеш поруч з нами. Дякую тобі, тату, за життя.

У Володі Лучиновича була мрія – зібрати родину на березі озера, аби відсвяткувати Перемогу. Про це пригадала його двоюрідна сестра Марія Омельчук.

– Ми зібралися сьогодні до свого Володьки. Так ніжно називала його мама. Прийшли друзі, які називали його Льодя, бо він так себе звав у дитинстві, прийшла родина дружини, які називали його Вова. Будучи простим, скромним хлопцем, він став мужнім воїном. Хочу подякувати тобі, братику, за те, що ти віддав найдорожче — своє життя, аби ми жили і були вільними. Ти назавжди будеш у нашій пам’яті, у наших серцях, – сказала жінка.

Теплими спогадами про Олександра та Володимира, шкільні роки поділились їх однокласниці — Тетяна Дунай та Лілія Корнійчук.

Олександру Березі назавжди 51, Володимиру Лучиновичу — 40. Пам’ятаймо ціну нашої незалежності.

Слава Україні!

Героям слава!

Сьогодні міський голова Ігор Чайка та його перший заступник Тарас Яковлев побували на вулиці Сонячній, де ТзОВ “Ідея” завершує ремонт дороги – прокладено 450 метрів білощебеневого покриття.

Як зазначив представник підрядної організації, їм ще залишилось відсипати верхній шар.

– Сьогодні ми можемо прозвітувати перед мешканцями Сонячної про зроблене. Працюємо далі, сподіваємось у цьому мікрорайоні так само швидко нам вдасться відремонтувати відрізок дороги по вулиці Мрії (від повороту на Сонячну до виїзду на Відродження). Попередньо розглядаємо варіанти, як відвести звідти воду. Також продовжуємо реконструкцію Відродження, – коментує мер.

Сьогодні мешканці нашої громади прийшли вклонитися та провести в останню дорогу Героя Юрія Лукашука.

Довгим був шлях Юрія на щиті додому. Він загинув 16 травня цього року. Через шквальний вогонь загарбників побратими не могли забрати його з поля бою. Коли це сталося, то тіло потрібно було не лише упізнати, але й зробити експертизу ДНК. Годі собі навіть уявити, що пережила мама, тато, рідні.

Історія про Юрія — це історія, як простий хлопець може стати Героєм. Він навчався в ліцеї №1, здобув освіту у Міжрегіональній академії управління персоналом. Втім, здебільшого працював на будівництві.

Усе змінило 24 лютого 2022 року. Юра ніколи не служив в армії та не мав військової спеціальності, був хворий на одну з форм астми. Проте сам прийшов у військкомат і попросився на фронт. Одразу не взяли. Він був настільки наполегливим, що 2 вересня 2022 року його призвали як добровольця.

Взяв з собою інгалятор, який рятував його у важкі хвилини приступів хвороби.

Попри це, настільки був вмотивований і так хотів бути корисним в армії, що потрапив на навчання у Велику Британію. Отримав спеціальність, а потім воював у найгарячіших точках.

Одного разу, коли на позиції наших бійців прибилось маленьке цуценя, Юра приручив його. І на фото — він зі своїм другом.

“Незважаючи на усі жахіття війни, наші воїни не втрачають людяності, вони можуть співчувати, допомагати іншому. Вони завжди пам’ятають, що воюють за власний дім, власну родину, свою країну. У березні Юрій був поранений, лікувався в госпіталі. Потім знову на фронт. Війна обірвала його життя. У жалобі уся наша громада. Глибока шана і співчуття батькам, сестрі, усім рідним. Світлого шляху і молитовного супроводу його душі. Вічна пам’ять”, — зазначив міський голова Ігор Чайка під час громадської панахиди.

Через кілька днів, 13 серпня, Юрій міг би святкувати свій 37-й день народження. Не судилося.

Сьогодні ми згадуємо, яким він був. Його вчителька фізики Лариса Ковальчук каже, що хлопець у школі старався гарно вчитися. З ним прагнув дружити кожен. Він був совісним, порядним, вихованим, добрим, відповідальним.

– Юрій був найкращим з нас усіх, бо, не роздумуючи, пішов захищати Україну. Знай, що пам’ять про тебе, Герою, буде у наших серцях. Твоє життя — приклад для наслідування молодого покоління. Твій образ – увічнений на стелі ліцею, буде свідчити про нашу вдячність і пам’ять, – звернулась педагог до свого учня.

Сестра Наталія теж подякувала своєму братові за героїзм, стійкість, міцну волю нищити ворога на рідній землі.

– Мужній воїн, справжній чоловік, але завжди для мене ти будеш меншим братиком, завжди будеш у моєму серці. Низький тобі уклін і вічна шана, – мовила вона.

Поховали Юрія Лукашука на Алеї Героїв міського кладовища.

Вічна памʼять і слава!

Слава Україні!