Люди не очікували, що їх можуть так тепло зустріти
За останні три місяці через Ковель проїхало біля сотні тисяч людей, які були змушені залишити свої домівки через війну. Найскладніші дні були від п’ятого до двадцятого березня. У той час прибувало по кілька потягів на день.
Міська влада одразу організувала розселення біженців. Цю ношу на себе взяли освітяни. Колективи шкіл, дитсадків у найкоротші терміни розгорнули у закладах тисячі спальних місць, налагодили харчування. Надзвичайно багато зроблено молитовними будинками, які досі продовжують цю роботу. Подбало місто і про відкриття медичного пункту, який вкрай був необхідним на залізничному вокзалі.
І саме там можна було зустріти найбільшу армію волонтерів. Вони були до цього незнайомі, але за кілька днів стали, наче одна сім’я.
Сергій Панасюк, якого у нашому місті знають як багаторічного організатора ковельських пробігів, і тут взявся координувати роботу двох сотень ковельчан, а згодом до них приєднались і мешканці інших регіонів.
«За всі часи у мене таких волонтерів ще не було. Я здивований. Всім дуже дякую. Низько вклоняюся за зусилля та самовіддачу. За цей час ми майже щоденно організовували ковельський марафон», – каже Сергій.
А роботи усім вистачало, бо наше місто приймало по кілька евакуаційних потягів. Люди прибували страшенно втомлені, налякані. І ковельчани взяли собі за мету не лише їх нагодувати, обігріти, але й додати трішки позитивних емоцій до знайомства з новим містом. Комусь прийшла ідея покликати на допомогу Event-агенство “Шоколад”.
І на пероні з’явився надзвичайно милий ведмідь, який зустрічав дітвору з сюрпризами, робив малечі подарунки, веселив хлопчиків і дівчаток. І мільйон фото поїхали з Ковеля з цим добряком.
Катерина пригадує, що якось з потяга вийшла жінка з маленьким хлопчиком. Дитина запитала, чи тут свято, бо немає війни. Мама відразу заплакала і пояснила, що бойові дії не всюди.
«Люди взагалі не очікували, що їх можуть так тепло зустріти”, – додає волонтерка.
На вокзалі обладнали кімнату для дітей і окрема група опікувалась маленькими пасажирами. Андрій, який приїхав з Харкова, розповів, що раніше продавав техніку на одному з найбільших ринків України – Барбашово. Війна зруйнувала його робоче місце. Доля закинула в Ковель, де він одразу став невід’ємною частиною дружньої вокзальної команди.
Дівчата хором сказали, що в Андрія дуже класно виходить ладити з малечею. А він узяв іграшку і побіг радувати нового маленького гостя.
Серед волонтерів – киянин Ігор, менеджер ресторанів. Потрапив до Ковеля випадково. Їхав до Львова як волонтер. Втім, побачив, що тут потрібна допомога, і залишився.
«Керую нічною зміною. Я завжди був впевнений, що люди на заході України максимально добрі і щирі. У Ковелі я ще раз у цьому переконався. І хоч родом з Донецька, тут для мене усе близьке та рідне”, – каже він.
Волонтери визнають, що працювали спочатку дещо хаотично. А згодом розділили повноваження, розробили структуру та обов’язки, продумали, що необхідно зробити, аби додати ефективності у своїй роботі.
Приємно здивувала активність ковельчан. Коли дізналися, що їдуть люди, які понад добу нічого не їли, то одразу відгукнулося дуже багато небайдужих. І мова йде не лише про Ковель чи громаду. Допомагали і мешканці інших районів. Варто лише було про щось попросити.
Це були справжні марафони добра. Вони загартували команду волонтерів і ще більше навчили діяти злагоджено.
У кожного з них є свої зворушливі спогади, історії, які запам’ятались із щоденного чергування. І більшість з них уже звиклись зі своєю новою роллю і не уявляють свого завтра без зустрічі з новими друзями.
У звичайному житті вони – продавці, підприємці, вчителі, будівельники, спортсмени, музиканти. А тепер вони – волонтери. Люди світла, які наближають нашу перемогу і роблять цей світ добрішим. Спасибі вам велике…
Варто додати, що цей матеріал готувався дещо раніше. Нині ж волонтерська команда вокзалу перепрофілювалась. Хтось повернувся на роботу, хтось пішов у Червоний Хрест, інші центри допомоги.
Хочеться вірити, що люди, які проїхали через наше місто за кордон, у найближчому майбутньому повернуться додому…
Все буде Україна!
