Автор: Семерей Руслана Віталіївна

«Воюватиму до Перемоги», — так казав рідним наш земляк Юрій Мельник. Він щиро вірив, що зустріне цей день. Та серце воїна — головного сержанта, бійця ремонтної роти автотранспортного батальйону військової частини 3035 Національної гвардії України — зупинилося на війні. Сьогодні наша громада провела Героя в останню земну дорогу.

Юрій Адамович народився 25 квітня 1969 року у селі Запруддя Камінь-Каширського району. Після восьмого класу пішов до Здолбунівського професійного училища навчатися на помічника машиніста. Пройшов строкову службу, а з 1993 по 1999 роки працював у локомотивному депо.

Саме на залізниці він зустрів свою майбутню дружину Руслану. Це було під час новорічних свят, 33 роки тому. Разом вони пройшли довгий життєвий шлях — з радістю і турботами, з працею і надіями, як багато українських родин.

Певний час Юрій займався будівництвом, заробляв цим кошти для родини. Він був вправним, талановитим майстром — з ним легко було знайти порозуміння і колегам, і замовникам.

У Ковелі разом із дружиною збудували свій дім — осередок родини, де ділили будні й радощі, де жили простим, звичайним життям.

Юрій та Руслана мали спільне захоплення — вони любили ходити за грибами. Як пригадує дружина, скільки б вона не старалася, чоловік завжди приносив удвічі більше білих. У перші роки війни ці лісові дари Руслана маринувала, і вони разом відправляли їх на фронт нашим хлопцям — як частинку дому, тепла і турботи.

А восени 2023 року Юрій ухвалив важливе рішення — стати на захист країни. Йому було тоді 54. Узяв документи й пішов до військкомату. 3 жовтня його мобілізували.

Він воював на різних напрямках, довгий час — на Запорізькому, а останнім часом його підрозділ перебував у Слов’янську Донецької області.

Торік навесні, на Великдень, саме у день свого народження, Юрій мав коротку відпустку. Трохи перепочив, побував у рідному селі. Про службу рідним майже не розповідав. Казав: «Все добре. Усім забезпечені. Не хвилюйтеся». І завжди повторював: «Буду воювати до Перемоги».

Він щодня телефонував дружині з фронту — це була їхня традиція, домовленість. Але 22 січня дзвінка не було. Наступного дня Руслана хотіла набрати сама… Та її випередив командир Юрія і повідомив страшну звістку — серце її чоловіка зупинилося.

Юрій ніколи не скаржився на здоров’я. За все життя не був у лікарні. Але його міцний організм не витримав — втрат побратимів, суворих реалій війни. Тієї війни, яка щодня випробовує людей на межі сили.

«На жаль, щодня обриваються життя наших Захисників і Захисниць. Тих, хто пішов боронити нашу землю, нашу свободу, наше право бути вдома. Ми обов’язково зустрінемо Перемогу, про яку мріяв Юрій, про яку мріє кожен з нас, за яку він воював, яку наближав разом зі своїми побратимами», — сказав під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка.

Він висловив щирі співчуття дружині Руслані Іларіонівні, сину Сергію, рідним, близьким, усім, хто знав і любив Юрія Мельника.

Ми маємо пам’ятати, якою ціною здобувається наше завтра — завтра країни, яка вже 1433 дні не припиняє своєї боротьби.

Дякуємо Юрію за його любов до України,  мужність, стійкість.

Честь йому, слава і вічна пам’ять!

Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища.

Ковель сьогодні — місто, де спорт стає мовою спілкування і взаємної опори.

Тут відбувається 10-й турнір з петанку серед ветеранів та Захисників України — змагання, у яких важливий не лише результат, а передусім спільність, людяність і відчуття плеча поруч.

На одному полі зустрічаються команди з Ковеля, Львова, Луцька та Нововолинська. Рідне місто представляє «Сталевий легіон».

На майданчику — азарт і підтримка, щирі емоції, міцні рукостискання й відчуття, що тут справді всі свої.

Напередодні турніру у Транскордонному центрі діалогу культур імені гетьманів Ружинських відбулася дружня зустріч ветеранів і волонтерів. Говорили про важливе — про життя після фронту, про ветеранську спільноту, про підтримку й адаптацію. А ще — пробували себе в активностях: петанку, стрільбі з луку та дартсі.

Учасників змагань привітали міський голова Ігор Чайка, начальниця управління ветеранської політики ОДА Віта Прокопчук, керівниця Міжнародного волонтерського логістичного центру «Марлог», голова благодійного проєкту «Петанк для ветеранів» Наталія Попова та президент спортивного клубу «Сталевий легіон» Андрій Шимко.

«Ковель щиро радий приймати цей турнір і вдячний усім, хто до нас приїхав. Сьогодні ми — єдина команда, яка грає за Україну. Такі змагання — це не лише про спорт, а про підтримку, відновлення і можливість  бути разом», — зазначив Ігор Чайка.

Він також підкреслив, що місто і надалі розвиватиме адаптивні види спорту, та подякував організаторам і волонтерам, які роблять такі події можливими.

На полі панує неймовірна атмосфера. Тут багато сміху, підказок, дружніх жартів і обіймів. Кожне влучання — маленька перемога, а кожен поєдинок — ще один крок до впевненості й успіху.

Серед учасників — Андрій Круль з Івано-Франківської області, який нині проходить лікування у Львівському національному реабілітаційному центрі UNBROKEN. Петанком він займається зовсім недавно, але його світлу посмішку на полі неможливо не помітити.

«У Ковелі дуже гарно прийняли. Тут — щиро, по-домашньому. Граю більше для задоволення. Це і реабілітація, і нові знайомства, і спілкування, своє коло друзів», — ділиться Андрій.

Як розповіла Катерина Садова, соціальна працівниця Національного реабілітаційного центру UNBROKEN, команду створили безпосередньо у закладі:

«Сьогодні тут грає 10 хлопців. Хтось проходить реабілітацію, хтось уже її завершив, тому склад змінюється — немає сталого кістяка. Але ми заохочуємо, щоб хлопці грали й після реабілітації. Запрошуємо на ігри, підтримуємо — і вони зголошуються. Петанк їм дуже подобається, вони буквально запалюються. Це дуже хороша історія підтримки».

За гравцями цікаво спостерігати — за їхніми емоціями, зосередженістю, внутрішньою силою.

Дмитро Мартік, учасник «Сталевого легіону», зізнається: «Налаштування — супер. На полі забуваю про все. Є тільки гра і бажання перемоги. Дуже раді, що приїхали команди, що є така атмосфера».

Тож приходьте, вболівайте, підтримуйте!

Учительці української мови та літератури ліцею №10 Макарук Катерині Григорівні присвоєно почесне звання «Заслужений вчитель України». Це висока оцінка її багаторічної праці, педагогічної майстерності та щирої відданості професії.

Катерина Григорівна — талановитий педагог і справжній майстер своєї справи. Упродовж багатьох років вона навчає дітей любити рідне слово, відчувати його красу й силу, відкривати для себе світ літератури, мислити та впевнено висловлювати власні думки. Кожен її урок — це не лише знання, а й тепло, натхнення та віра в кожну дитину.

Ковель пишається такими педагогами й щиро дякує за надважливу працю.

Вітаємо Катерину Григорівну з почесним і заслуженим визнанням.

Біля портрета  воїна — коровай. Наш Герой ще так багато не встиг відчути у житті, не пережив безлічі щасливих митей. Його біографія так і залишилася недописаною.

Сьогодні наша громада прощалася з молодим Захисником — Георгієм Смалем. Відспівали воїна у соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці, після чого жалобний кортеж вирушив до села Стеблі Колодяжненської громади, де Георгія поховали на місцевому кладовищі.

Георгій народився 20 серпня 1992 року у столиці Таджикистану — місті Душанбе. Коли йому було лише чотири місяці, мама Людмила разом із маленьким сином повернулася до рідного Ковеля. Починати життя заново було непросто, але вона зробила все можливе, аби дати синові дім, турботу й відчуття безпеки. Усю свою любов жінка віддавала Георгію, виховуючи його самотужки.

Хлопець закінчив ЗОШ № 8, обрав фах кухаря та вступив до Миколаївського професійного ліцею торгівлі та ресторанного сервісу.

Після завершення навчання працював в одному із закладів харчування Ковеля. Побував на заробітках у Польщі та Німеччині.

Його захопленням були автомобілі — мріяв про хороше авто. Отримавши посвідчення водія, купив старенький «Форд» і поступово приводив його до ладу, вдосконалював навички водіння, радів кожній поїздці.

Особливо теплі стосунки у Георгія були з мамою. Коли у неї виявили онкологічне захворювання, син став для неї справжньою опорою — підтримував, підбадьорював, був поруч.

На жаль, хвороба виявилася сильнішою. Рідні згадують, що смерть мами він пережив надзвичайно важко, адже вона була для нього єдиною сім’єю і найближчою людиною у світі.

4 липня 2024 року Георгія мобілізували до лав Збройних Сил України. Підготовку він проходив в Ужгороді та Польщі.

З дитинства захоплюючись комп’ютерами й добре розбираючись в ІТ, Георгій швидко опанував фах оператора дронів.

Спокійний, ввічливий, щирий і надзвичайно добрий, він легко знаходив спільну мову з побратимами. Вони називали його «Смайлик». В армії Георгій знайшов нову сім’ю — знову відчув, що не самотній. Поруч були люди, які розуміли й підтримували у найважчі моменти. Про це він часто розповідав рідним. Під час навчання говорив, що йому подобається те, чим він займається.

29 вересня 2024 року Георгій зателефонував своїй двоюрідній сестрі Валентині, з якою був особливо близьким, і повідомив, що разом із сімома побратимами вирушає на важливе бойове завдання. Тоді його голос рідні чули востаннє.

З 5 жовтня 2024 року ковельчанин вважався зниклим безвісти. Родина до останнього жила надією, що він живий і повернеться. Її підсилювали й свідчення військових, які повернулися з полону під час обміну у квітні 2025 року. Вони впізнали Георгія на фото й були переконані, що він у неволі.

Та, на жаль, згодом з’ясувалося, що вони помилилися. Нещодавно ДНК-експертиза підтвердила загибель нашого земляка.

Свій останній бій зовнішній пілот (оператор) безпілотних літальних апаратів 2 відділення ударних безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів 2 механізованого батальйону військової частини А5006, солдат Смаль Георгій, прийняв 5 жовтня 2024 року в районі населеного пункту Очеретине Донецької області.

«Обірвалося життя людини, яку чекало ще стільки доріг, яка мала стільки мрій, планів і надій. Війна не дала їм здійснитися. Георгій став на захист України й віддав за неї найдорожче — власне життя. Це надзвичайно висока ціна за нашу свободу, незалежність і майбутнє», — сказав під час своєї промови у храмі міський голова Ігор Чайка.

Він висловив щирі та глибокі співчуття рідним воїна — тіткам Надії Іванівні та Тетяні Іванівні, усім близьким, друзям і побратимам Георгія.

Світла пам’ять Герою.

Його ім’я і подвиг назавжди залишаться в історії Ковельської громади.

Відбулася  сесія Ковельської міської ради, під час якої депутати розглянули низку важливих для громади питань — від роботи комунальних підприємств і коригування бюджету до кадрових змін у структурі виконавчих органів.

На початку засідання заслухали керівників підприємств критичної інфраструктури: КП «Ковельводоканал», КП «Добробут», ПТМ «Ковельтепло» та РЖКП №1.

Йшлося про готовність міста до можливих блекаутів в умовах постійних атак ворога на об’єкти енергетики. Комунальні підприємства переформатували свою роботу та подбали про резервні джерела живлення.

Ситуація, що склалася під час масованих атак на енергетичну інфраструктуру наприкінці року, засвідчила готовність комунальних служб до роботи в кризових умовах: ковельчани не відчули тривалої відсутності тепла, а водопостачання було відновлено у стислі терміни.

Водночас залишається низка незакритих питань. Депутати рекомендували фінансовому управлінню спільно з керівниками підприємств підготувати проєкт рішення щодо необхідного фінансування для розгляду на наступній сесії.

Окрему увагу приділили ефективності розчищення доріг і тротуарів після снігопадів. КП «Добробут» та РЖКП №1 рекомендовано посилити організацію цих робіт.

Частина рішень стосувалася змін у структурі виконавчих органів міської ради. У зв’язку з достроковим складанням повноважень заступника міського голови Віктора Жигаревича (перехід на керівну посаду в структурі АТ «Українська залізниця») ухвалено рішення:

-об’єднати посади заступника міського голови та керуючого справами виконавчого комітету в одну;

-ліквідувати окремі штатні одиниці;

-перерозподілити повноваження між чинними керівниками.

Відтепер Іван Чуліпа обійматиме посаду заступника міського голови з питань діяльності виконавчих органів та керуючого справами виконкому. Частину функцій також виконуватиме перший заступник міського голови Тарас Яковлев.

Депутати підтримали включення Віктора Жигаревича до складу виконавчого комітету вже як представника громади — начальника виробничого підрозділу «Пасажирське вагонне депо Ковель» філії «Пасажирська компанія» АТ «Укрзалізниця».

Суттєві зміни внесено до бюджету Ковельської територіальної громади. За рахунок вільного залишку коштів:

266 тис. грн спрямовано на виконання Програми соціальної підтримки ветеранів війни, військовослужбовців та їхніх родин, зокрема на матеріальну допомогу цивільним особам, які зазнали позбавлення особистої свободи внаслідок збройної агресії, допомогу на лікування військовим і ветеранам, а також підтримку родин загиблих для увічнення імен воїнів на Всеукраїнському меморіалі.

200 тис. грн — на компенсацію мешканцям громади, майно яких постраждало внаслідок пожеж, стихійних лих або збройної агресії.

15 млн грн — на покращення матеріально-технічного забезпечення військової частини, зокрема для придбання автоматизованих турелей для мобільно-вогневих груп.

Також ухвалено рішення щодо підтримки підприємців у межах державної програми «єРобота», затверджено Програму розвитку пасажирських перевезень на 2026–2028 роки.

Опрацьовано на засіданні понад 60 питань, що стосуються регулювання земельних відносин, містобудівної документації.

Про стан боротьби із злочинністю, забезпечення громадського порядку на території Ковельської територіальної громади у 2025 році депутатів інформував  начальник Ковельського районного управління поліції ГУНП у Волинській області Роман Михальчук.