Автор: Семерей Руслана Віталіївна

Ковель радо приймає дітей і педагогів із Дніпропетровщини. Нещодавно між нашою громадою та Марганецькою ТГ було підписано Меморандум про співпрацю в межах національного проєкту «Пліч-о-пліч: згуртовані громади».

Сьогодні до нашого міста прибули 21 школяр віком від 10 до 16 років. Як розповіла одна з керівниць групи Олена Галіна, діти навчаються в різних школах Марганця. Нині їхнє місто знаходиться всього за чотири кілометри від лінії фронту. Ситуація там надзвичайно складна — повітряні тривоги часом не стихають годинами.

Тож у Ковелі діти сподіваються хоча б трохи перевести дух, відпочити, набратися позитивних емоцій, знайти нових друзів і відкрити для себе Волинський край.

Протягом трьох тижнів школярі житимуть у ковельських родинах. Кожна сім’я прагне створити для своїх  гостей атмосферу тепла, безпеки й турботи — щоб діти відчули себе, як удома.

Родина Лазоркіних заздалегідь познайомилася зі своїм гостем — Іваном. Тож упізнали його одразу. У планах —  прогулянки, відпочинок біля річки, велосипедні мандрівки та багато веселих моментів. Одним словом — справжні канікули.

Сім’я Александруків приймає брата й сестру — Рому та Дашу. Вони хочуть показати їм Львів, а також неодмінно разом поїхати в село до бабусі.

Окрім затишку в родинах, дітей чекає цікава й насичена програма, підготовлена управлінням освіти: майстеркласи, екскурсії, творчі заняття, концерти, ігри, забави. Усе — щоб нагадати, що дитинство триває, попри все.

Привітав гостей у Ковелі міський голова Ігор Чайка:

 «У вас є чудова можливість познайомитися з нашим містом, з Волинським краєм, з його людьми. Ми маємо надзвичайну країну. І саме нам разом творити її сьогодення і майбутнє. Бажаю вам гарного відпочинку і приємних вражень».

Попереду — три тижні в Ковелі. Ми щиро сподіваємось, що цей час буде для дітей світлим, безпечним і щасливим. А найголовніше — що він залишиться у їхніх серцях теплим спогадом про добрих людей, турботу і щиру дружбу.

Сьогодні Ковельська громада попрощалася зі своїм земляком, воїном, захисником України — Романом Набієвим, який довгий час вважався зниклим безвісти. Його доля залишалася невідомою з липня минулого року. Та  рідні не хотіли миритися з найгіршим. До останнього вірили, що їхній Роман живий. На жаль, надії не справдилися.

Віддати останню шану Герою, провести його в останню земну дорогу прийшли рідні, побратими, друзі, вчителі, колеги. Згадували, яким Роман був, ділилися теплими спогадами, які залишив він у серцях тих, хто його знав.

Роман народився 28 березня 1990 року в місті Ковелі. Навчався у ЗОШ №11, а згодом — у ПТУ №7, де здобув фах електрика. Кілька років працював разом із батьком на будівництві, а останнє десятиліття — оператором на автозаправній станції «ОККО». Він був людиною праці, майстром на всі руки. Усе, до чого брався, робив із душею.

Рідні пригадують, що він був дуже хорошим сином — люблячим, турботливим. Із братом Русланом їх єднала щира дружба. Безмежно любив свого племінника Артемчика. Мав особливо довірливі стосунки з мамою — саме їй відкривав свої мрії та сподівання. Дуже хотів створити сім’ю, знайти свою єдину.

Людина з доброю душею  — він не міг пройти повз покинутих тварин. У родині знайшли прихисток троє собак і кіт — усі врятовані Романом.

Роман був товариським, щирим, завжди готовим підтримати. І саме дружба, відповідальність і відчуття обов’язку перед країною стали поштовхом до рішення стати воїном.

У травні минулого року, отримавши повістку, Роман вступив до лав Збройних Сил України. За власним бажанням обрав 47-му окрему механізовану бригаду, де вже служив його товариш. Ця військова частина виконувала надважливі завдання в найгарячіших точках — у Вуглегірську, Пологівщині, Авдіївці, Очеретиному. Саме тому її називають «екстреною бригадою».

У липні 2024 року, під час виконання бойового завдання біля населеного пункту Прогрес Покровського району на Донеччині, старший стрілець-оператор 1-го механізованого батальйону військової частини А4699 Роман Набієв зник безвісти. Увесь цей час рідні жили надією. Та 4 червня 2025 року результати ДНК-експертизи підтвердили, що Роман загинув.

 «Наші Герої залишаються в наших серцях, у пам’яті міста, у вільному майбутньому, яке вони виборюють. Ми дякуємо Роману за його мужність, за його вибір, за його життя. Ковель сумує разом із родиною. Щирі співчуття мамі Раїсі Іванівні, татові Ніязу Фарману-огли, брату Руслану, його дружині Марії, племіннику Артему, усім, хто знав і любив Романа», — сказав міський голова Ігор Чайка.

Роман Набієв вніс вагому частку в майбутню Перемогу України,  наше завтра. Спасибі тобі, воїне.

Поховали захисника на Алеї Героїв міського кладовища.

Світла і вічна пам’ять!

Зразковий дитячий театр-студія «10 ряд 10 місце» повернувся до Ковеля з перемогою з ІІІ Всеукраїнського театрального фестивалю-конкурсу «Зірки Мельпомени», що проходив у Хмельницькому.

Колектив здобув звання лауреата І премії, відзнаку за актуальність теми, нагороду за найкращу жіночу роль, а також подяки, сертифікати й подарунки.

Ковельчани представили прем’єрну виставу «Нас (не) кинули» за однойменною п’єсою Крістіни Багаєвої — трагікомедію, сповнену щирих емоцій, тонкого гумору та глибокого драматизму. Актори блискуче впоралися з хвилюванням і зуміли зворушити журі.

«Фестиваль — це завжди досвід, нові враження та знайомства. Було цікаво побачити, чим живуть інші колективи з різних куточків України, — зазначає керівниця театру Альона Малюга-Мельникова. — Ми надихнулися, відкрили нове й з нетерпінням чекаємо наступних зустрічей із глядачем».

«10 ряд 10 місце» щиро дякує Хмельницькому академічному обласному театру ляльок «Дивень» за теплий прийом і підтримку, а також міському голові Ігореві Чайці та управлінню культури, молоді, спорту та туризму за допомогу в організації поїздки.

І вже зовсім скоро ковельська публіка зможе побачити трагікомедію «Нас (не) кинули» за п’єсою Крістіни Багаєвої на рідній сцені!

Це зворушлива історія про відповідальність, вибір і зраду — очима покинутих домашніх тварин, які залишилися самі у квартирі під час війни…

Ми несемо відповідальність за тих, кого приручили. Але в час випробувань далеко не кожен здатен дбати про інших. Війна змінює долі — не лише людей, а й тих, хто від них залежить… Залишитися не можна піти… Де ти поставиш кому?

Театр «10 ряд 10 місце» зіграє виставу 13 та 14 червня о 18:00 у Народному домі «Просвіта» (вул. Міцкевича, 10).

Рекомендований вік: 12+ (у постановці присутні гучні звуки, імітація сирен та вибухів).

Вхід — за благодійними внесками від 150 грн. Усі кошти буде спрямовано на потреби ЗСУ.

Квитки можна придбати в касі Народного дому «Просвіта». Додаткова інформація за телефоном:066 – 793-75-64. 

Не пропустіть постановку, яка вже отримала визнання на всеукраїнському рівні.

Підтримайте наших акторів — і разом допоможімо військовим!

Варто додати, що за шість показів шоу-мюзиклу «Русалонька. Два світи — одне кохання», який у квітні подивилися понад дві тисячі глядачів, театру вдалося зібрати для ЗСУ 184 755 грн!

Завдяки цим коштам було придбано старлінк та необхідні автозапчастини для заміни й ремонту автомобілів, що працюють на бойових виїздах — для взводу артилерійської розвідки 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. Крім того, оплачено ремонт та модернізацію РЕБ-установок. А на запит колеги-військовослужбовця Олександра Олексюка театрали придбали й передали електрозварювальне устаткування з усім необхідним спорядженням та велику потужну портативну зарядну станцію для 41-ї окремої мотопіхотної бригади на Схід, де служить Олександр.

 «Дякуємо тим, хто стоїть між нами і смертю. Ми не маємо права забувати, кому завдячуємо життям», — написала Альона Малюга-Мельникова.

5 червня в Науковій бібліотеці Національного університету «Острозька академія» відбулося нагородження переможців першого щорічного фотоконкурсу імені Максима Бурди – мешканця Ковеля, загиблого військовослужбовця, випускника спеціальності «Журналістика» та талановитого фотографа.

Конкурс проходив серед студентів Інституту соціально-гуманітарного менеджменту (ІСГМ) з 1 по 22 травня. Тема – «Життя попри війну». Учасники подали понад 70 фоторобіт у трьох номінаціях:

• Портретна фотографія
• Репортажна фотографія
• У стилі Максима Бурди – спеціальна категорія, присвячена гуманістичному фотостилю Максима, в якому головне — щирі емоції, взаємодія між людьми та життєві моменти без постановки.

Переможцями стали:

• Віолетта Алексєєва “Очі, які пережили війну” (Портретна фотографія)
• Олеся Петрова “Free Azov” (Репортажна фотографія)
• Дарина Лушпіган “Сміх на двох” (У стилі Максима Бурди)
• 

Кожна з переможниць отримала грошову винагороду у розмірі 3000 грн, а також мерч із проєкту «Небесний фотограф»: футболку, наліпки, магніти та листівки з фото Максима.

«Я не планувала надсилати свою роботу на конкурс, проте мене переконали мої друзі, які й присутні на фото. Вони наразі зустрічаються понад рік. І те, як вони один до одного ставляться, як вони навіть сваряться, потім миряться – це дуже видно, тому що вони живуть разом зі мною в кімнаті. І я це постійно бачу. І коли я подавала цю роботу на конкурс, я хотіла нею передати, що навіть сміх може бути один на двох і наскільки люди не були різними, вони все одно схожі», – поділилась переможниця Дарина Лушпіган. 

Фотороботи оцінювало незалежне журі, до складу якого увійшли організатори конкурсу, викладачі кафедри журналістики НаУОА, директор ІСГМ, а також друзі та рідні Максима. Зокрема, спеціальну номінацію оцінювали його мама Ірина Максимюк та дівчина Марія Лукашук.

«У цьогорічному фотоконкурсі взяли участь студенти, які не були на фотовиставках і ще не знали про Максима. І, власне, завдяки своїй участі вони дізналися, ким він був, чим жив, що цінував, які сенси вкладав у свої фото. Як на мене, у цьому найбільша цінність усіх заходів із вшануванні памʼяті, зокрема і фотоконкурсу імені Максима Бурди. Вірю, що цей щорічний проєкт стане потужним інструментом для памʼяті Максима, усіх полеглих Героїв та підтримає студентів у їх прагненні розвиватися у сфері фотографії», – розповіла дівчина Максима Марія. 

«Усі роботи – емоційні, сильні, щирі. У них є і патріотизм, і любов, і біль. Є знімки з мітингів, є зустрічі полеглих, є фото закоханих. Конкурс дійсно розкрив тему “Життя попри війну”», — розповіла співорганізаторка Наталія Якименко.

Організатори планують зробити конкурс щорічним та розширити участь для студентів усіх інститутів академії.

 Про Максима Бурду:

Максим був весільним фотографом у мирному житті, а на фронті не припинив знімати — зробив понад 200 фото, які згодом стали основою виставки «Небесний фотограф». Загинув 26 січня 2023 року біля Бахмута, за чотири дні до свого 26-річчя. Його позивний був — «Фотограф».

Текст і фото організаторів конкурсу