Автор: Семерей Руслана Віталіївна

Гіркий Великдень у нашій громаді. Сьогодні ковельчани прийшли віддати останню шану Герою Віктору Батюшкіну, який з перших днів війни став на захист своєї країни.

Він народився 17 листопада 1989 року в Ковелі. Навчався в Ковельській ЗОШ №12. Далі була строкова служба в армії. Працював різноробочим на складах та деревообробних підприємствах.

Тепло своєї душі віддавав родині: батькам, дітям брата Ігоря і своїх сестер – Людмили та Юлії. Мав багато планів та мрій. Знаходив час для свого хобі – полювання. Але все змінила війна. У день, коли розпочалося повномасштабне вторгнення агресора, він сам  пішов у військкомат, добровільно записався в тероборону. Рідним пояснив свій вчинок коротко: «Хто, як не я…», а вони добре розуміли, що це його остаточне рішення.

З березня 2022 року  Віктор Батюшкін служив у складі 100-ої бригади ТРО. Спочатку з побратимами прикривали українсько-білоруський кордон. У квітні 2023 року, коли бригаду передислокували для виконання бойових завдань на сході України, пройшов усі «гарячі» ділянки фронту на Лиманському, Бахмутському, а нині – Торецькому напрямках, де наша «Сталева Сотка»  вже 10-й місяць стримує просування ворога.

Віктор понад усе цінував дружбу з побратимами. Особливо  із земляками, з якими пройшов свій бойовий шлях. Важко переживав загибель товариша  Андрія Карацая, з яким не один раз дивилися в обличчя смерті і виходили із, здавалося б, безнадійних ситуацій на полі бою. 

У  січні чоловік мав  короткотермінову відпустку. Тож провів час з родиною. А сестри згадують,  що ті 10 днів шестеро племінників провели, ніби на курорті. Віктор не відмовляв їм ні в чому, що б вони не попросили.

А коли дзвонив з фронту,  завжди близьким  казав, що все у нього добре. Цікавився, як там Граф. Так звали собаку, якого привіз додому з передової і який, як і сам Віктор, переніс декілька контузій на війні. Мамі якось поділився, що Граф – це його душа. Рідні чекали свого Віктора. Надіслали йому пасхальні гостинці до Великодня, які він так і не встиг забрати.

Життя захисника та патріота України, старшого навідника 2-го механізованого батальйону в/ч А7028 100-ої ОМБр, старшого солдата Віктора Анатолійовича Батюшкіна обірвалося 17 квітня поблизу населеного пункту Клебан-Бик Краматорського району на Донеччині. Мінометний розрахунок, де Віктор був старшим навідником, потрапив під удар ворожого FPV – дрона.

«Найважче сьогодні великій родині Віктора, яка переживає непоправну втрату. Висловлюємо щирі співчуття мамі Надії Володимирівні, брату Ігорю, сестрам – Людмилі та Юлії з сім’ями. Усім, хто знав і любив Віктора Батюшкіна. Він назавжди залишиться в нашій пам’яті Героєм, захисником України, який віддав своє життя заради її майбутнього. Дякуємо тобі, воїне, за мужність, честь і доблесть!», – зазначив міський голова Ігор Чайка у своїй промові.

Віктору Батюшкіну назавжди 35.

Вічна пам’ять і слава! 

Поховали воїна на Алеї Героїв міського кладовища.

З любові, натхнення, творчості та великої праці складається кожна композиція, створена  освітянами для  фестивалю-конкурсу «Писанко, дивуй». Уже вчетверте колективи шкіл, садків, позашкілля роблять такий красивий подарунок ковельчанам до Пасхальних свят.

Кожного року умови творчих змагань змінюються. Цього разу у парку Шевченка встановили  37 Великодніх кошиків, зроблених зі смаком, українським колоритом, наповнених змістом та ідеями. 

Заступниця міського голови Наталія Маленицька, яка є головою журі, ініціатором фестивалю,  каже,  що потенціал творчості і майстерності колективів закладів освіти невичерпний. Поступ щоразу очевидний.

– Але головне завдання цього конкурсу не визначити переможців, а додати нам усім Великодньої атмосфери, тепла, затишку, позитивних емоцій, яких нам сьогодні там бракує. Тому запрошуємо ковельчан, гостей міста у  парк Шевченка, де на вас чекають дуже гарні роботи, – додає вона.

Побачити колекцію Великодніх кошиків та зробити світлини біля них можна буде до кінця квітня.

А у день відкриття Фестивалю «Писанко, дивуй»  освітяни разом з дітьми, батьками ще організовували та провели ярмарок. Цьогоріч він викликав неабиякий ажіотаж у перехожих. Було зібрано 177 тисяч 450 грн. Всі ці кошти передадуть нашим воїнам з великою вдячністю і бажанням підтримати і допомогти.

Сьогодні ковельчани прийшли на площу Героїв Майдану, щоб віддати шану та провести в останню земну дорогу воїна, який загинув, захищаючи Україну  – Сергія Селіванова.

Він народився у Ковелі 7 травня 1992 року. Спочатку навчався у ЗОШ №10, потім – у вечірній школі. Здобув фах електрозварника. Працював в комунальних підприємствах нашого міста – РЖКП №2,  «Добробут».

Будував своє особисте життя. Доля подарувала йому  зустріч з Наталею.  Великою радістю для подружжя стало народження сина Іллі. Сергій дуже любив дітей. Саме тому він прекрасно ставився до сина дружини Тимура від попереднього шлюбу, піклувався та виховував хлопчика як рідного.

Так склались обставини, що  через певний час повернувся  у  Ковель, болісно переживав розлуку з дітьми, які залишились в Ірпіні разом з мамою.

Жив з батьком, мав з ним чудові відносини. Георгій Львович – учасник бойових дій в Афганістані, має ІІ групу інвалідності. З власного досвіду знає, що таке війна. Він завжди переймався долею сина, підтримував і допомагав.

У серпні 2023 року Сергія мобілізували. Чоловік тоді проживав у Луцьку, але коли дізнався, що його викликають у військкомат,  приїхав у рідне місто, пройшов ВЛК. Після чого потрапив у групу підготовки українських захисників у Великій Британії,  був ще  курс – у Північній Македонії.

Ніс службу у новоствореній 141-й ОМБр. Підрозділ тримав оборонні позиції на Запорізькому напрямку. На фронті чоловік отримав контузію та поранення. Лікувався у Запоріжжі та Дніпрі.

Отримав відпустку, в якій він затримався. Війна залишає свій слід і бійці не завжди здатні впоратися з її наслідками. Проте, з часом знову  повернувся на фронт, а наприкінці 2024 року приєднався до 128-ї окремої гірсько-штурмової бригади. І знову опинився на найскладніших ділянках передової.

Щоразу, коли була можливість поговорити з рідною людиною, Сергій  телефонував до батька. Завжди просив його підтримувати онуків, допомагати, якщо з ним щось трапиться. 

Востаннє Георгій Львович чув голос сина увечері 7 квітня. Наступного  дня  його Сергій пішов на чергове бойове завдання, яке виявилось останнім.

Стрілець-санітар гірсько-штурмової роти військової частини А 1778, солдат Селіванов Сергій Георгійович загинув 13 квітня 2025 року поблизу населеного пункту Привільне на Донеччині. Йому назавжди 32…

Міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди висловив щирі співчуття родині Героя: татові Григорію Львовичу, мамі Світлані Миколаївні, сестрі Тетяні, дружині Наталії, синам Тимуру та Іллі, усім, хто знав та любив цього відважного чоловіка.

Як сказала його вчителька Надія Абрамчук, Сергій назавжди залишиться в нашій пам’яті, в наших серцях, його ім’я увійде в історії нашого міста, України, як воїна-захисника.

Дякуємо тобі, Сергію, за честь і відвагу. Вічна пам’ять і шана!

Поховали Сергія Селіванова на Алеї Героїв міського кладовища.