Автор: Семерей Руслана Віталіївна

Відповідно до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», Закону України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії», наказу Міністерства культури та інформаційної політики України від 26.08.2024 № 605 «Про визнання такими, що не підлягають занесенню до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, об’єктів культурної спадщини» Меморіал Слави в місті Ковелі (вул. Незалежності) визнано таким, що не підлягає занесенню до Державного реєстру нерухомих пам’яток України.

Управління культури, молоді, спорту та туризму виконавчого комітету Ковельської міської ради виносить на громадське обговорення питання щодо подальшої долі Меморіалу Слави.

Термін проведення обговорення — з 17.10.2024р. по 30.11.2024р.

Повнолітні громадяни України, зареєстровані на території Ковельської територіальної громади, можуть подати пропозиції та зауваження у електронній формі за посиланням: https://forms.gle/DJphLyLDXGKyJvFX9 .

Після отримання пропозицій від громади та проведеного аналізу відбудеться оприлюднення результатів громадського обговорення на сайті Ковельської міської ради.

Попрощались  з Сергієм Голядинцем – великим патріотом, воїном, людиною,  яка через усе  життя пронесла у  серці святу любов до своєї країни.

Він з тих, на кому тримається Україна, хто є її стержнем, завдяки кому вона стоїть і має  майбутнє. Він творив нашу новітню історію, боронив незалежність,  країну,  і віддав за неї найцінніше – своє життя.

Сьогодні на площі Героїв Майдану люди навколішках проводжали  свого Героя, майстра з ремонту та зарядки акумуляторних батарей взводу спеціальних робіт ремонтної роти військової частини А1048, старшого  сержанта ГОЛЯДИНЦЯ Сергія Олександровича, якому тепер назавжди –  43.

Сергій народився 15 лютого 1981 року у Ковелі. Навчався  у школі №2,  у старших класах – у школі №12. Далі – у Брацлавському сільськогосподарському технікумі на Вінниччині здобув професію менеджера.

Заробляти на життя доводилось на різних роботах. Певний час працював на будівництві у Києві. Коли ж українці у 2013-2014 роках стали відстоювати свій європейський вибір,  Сергій був серед учасників Революції Гідності.

І так сталось, що саме Майдан поєднав його з  дружиною Іриною, хоча й до того вони були знайомі, бо їх коріння із села Голядин, що у Шацькій громаді, в обох прізвище Голядинець, навіть народились вони в один той самий день, але в різні роки.

Сергій одразу став батьком для її донечки Марії. Згодом у них народився син, якого назвали Вітовтом. Мешкала родина у Києві, але з рідним Ковелем Сергій був постійно на зв’язку. Приїжджали родиною  у гості до мами, щоб підтримати, допомогти,  зустрічалися з друзями.

Ковельчанин завжди був в епіцентрі подій, які розгортались в Україні. На долю ж нашої держави випало багато випробувань. У 2014 – новий виклик:  росія розв’язує проти нас війну. Сергій знову ж таки, довго не роздумуючи,  доєднується до добровольчого батальйону «Айдар» і стає на захист рідної землі. І уже під час АТО він  отримав позивний «Бармалей».

Як пригадує  його побратим Ігор Верчук,  він написав про це ж у своєму нарисі: «Бармалей воював добре, умів думати.  З часом у бою роздобув ручний кулемет РКК, з ним пройшов усі літні та осінні бої. Шанують і люблять хлопці «Бармалейку». Добрий кулеметник. Вельми влучно цілить».

Трохи пізніше ковельчанин уклав контракт із ЗСУ. Довгий час служив у навчальному центрі «Десна», був інструктором.

Коли ж розпочалось повномасштабне вторгнення,  був серед тих, хто не дозволив ворогу увійти у нашу столицю, тримав оборону Києва.

Після того, як  росіяни відступили, знову повернувся у «Десну». А зовсім недавно групу інструкторів, до якої увійшов Сергій, відправили на передову для набуття військового досвіду.

Важкі бої. Складна ситуація. Сергій розумів, що він може не повернутись із завдання. І тоді  написав дружині коротке повідомлення, яке сьогодні стало заповітом для родини: «Поховання – в Ковелі. На могилі – козацький хрест».

4 листопада Сергій Голядинець загинув у населеному пункті Максимівка Донецької області.

“Сьогодні наш Герой – у рідному місті. І  ми дякуємо йому усією громадою за відданість, мужність, героїзм, за те, що до останньої хвилини свого життя він залишився вірним присязі та Україні. Він не міг інакше. Висловлю щирі співчуття мамі Надії Адамівні за сина-Героя, дружині Ірині, дітям Вітовту та Марії, сестрі Наталії, племінникам, усім, хто знав, любив і поважав Сергія”, – звертаючись до ковельчан, родини, сказав під час громадянської панахиди міський голова Ігор Чайка.

За словами  хорошого друга полеглого воїна Руслана Демчука, у Сергія патріотизму і любові до України було більше, ніж у нас всіх взятих. А ще він мріяв, щоб Україна була вільною. Дуже чекав на Перемогу, аби його діти,  сім’я, місто, країна мали світле майбутнє.

Спасибі тобі, воїне. Честь і слава!

Поховали Сергія Голядинця на Алеї Героїв міського кладовища.

Багато квітів,  сліз… Сьогодні Ковель прощався зі своєю Героїнею Мариною Ізотовою. Жінка 25 лютого 2022 року доєдналась до Сил оборони. Вона пройшла зі своєю «Сталевою Соткою» майже 1000 днів цієї страшної, безжальної війни.

 Завтра, 10 листопада, Марина б приймала побажання у День народження, другу річницю свого шлюбу. Сьогодні теплі слова, спогади звучали у  пам’ять про молодшого сержанта, командира  господарчого відділення  взводу матеріально забезпечення  2  механізованого батальйону військової частини А7028.

Народилась Марина 10 листопада 1972 року у м. Воркута. Там певний час жили її батьки, які родом з Волині, Камінь-Каширського району. Згодом родина переїхала у Ковель.

Тут уже Марина пішла у школу №7. Після її закінчення поступила у технікум. Вийшла заміж. Народила двох донечок – Тетяну і Юлію.  Молоді роки жінки припали на 90-ті, коли непросто  було організовувати свій побут, ставати молодій сім’ї на ноги.  Працювала у кафе «Ковельчанка», заробляла кошти за кордоном. А  із двохтисячних стала займатись підприємницькою діяльністю на одному із ринків нашого міста.

Марина для своїх дівчат була і порадницею і подругою. «Світла і турботлива мама, яка завжди накриє смачний стіл, можна з нею  говорити про все на світі, але і в той же час – настільки сильна і незалежна жінка, яка пройшла вогонь і воду», – так про неї якось написала одна із донечок на своїй сторінці у Фейсбук.

Великою  втіхою для Марини були онуки, яких у неї  троє. Старший Олександр Шейко – успішний спортсмен, срібний призер чемпіонату світу серед юніорів з веслування на байдарках і каное. Жінка мріяла побачити на Олімпіаді свого Сашка, який постійно її радував успіхами, перемогами.

Анна і Ангеліна теж завжди горнулись до своєї молодої бабусі, яка мала особливий підхід до дівчаток.

Усе б добре, якби не війна. Тоді 24 лютого усі були розгублені, настрашені, хотіли бути корисними, допомагати чим, хто міг.

У перший же день Марина прийшла в міську раду плести сітки. А на другий – уже готувала для наших хлопців, які служили в теробороні. 25 лютого 2022 року її було мобілізовано: Марина розпочала нести службу у 100-ій бригаді територіальної оборони.

І саме серед побратимів Марина зустріла своє кохання – Олександра. Символічно, що одружились вони у ювілейний день народження  жінки – 10 листопада. Тож разом відсвяткували весілля і п’ятдесятиріччя.

Із своєю «Соткою»  ковельчанка пройшла «найгарячіші» точки. Вона годувала наших хлопців на Лиманському, Покровському, а зараз Торецькому напрямках. Це у мирному житті кухар – нібито не надто важка професія, а під час війни доводилось прокидались тоді, коли всі ще сплять, і починати працювати. І неважливо, чи то йде артобстріл, чи авіаналіт – кухар завжди на кухні. І обов’язково з гарним настроєм і позитивною енергетикою. А цього у жінки – хоч відбавляй!

Допомагав і підтримував у всьому  чоловік Олександр, який став надійною опорою, хорошим другом, людиною, яку так довго чекала Марина у своєму житті.

Жінка останнім часом планувала відпустку. Мала приїхати у листопаді у рідне місто. Дочки розповіли, що мама так  мріяла про відпочинок, спокій, домашній затишок. Вона просто хотіла побути вдома.

Але 5 листопада її життя обірвалось біля міста Костянтинівка Бахмутського району на Донеччині. Молодший сержант  ІЗОТОВА Марина Петрівна загинула у результаті авіаційного удару та КАБу. Їй було 51. Тепер назавжди.

«Пам’ятаймо, якою великою ціною здобувається наша незалежність. Скільки життів  поклали заради своєї країни, свого міста,  наших з вами друзів, знайомих, близьких, рідних. Серед них тепер і наша ковельчанка Марина Ізотова. Висловлю щирі співчуття батькам – Зінаїді Іванівні та Петру Федоровичу, чоловіку Олександру, дочкам Тетяні та Юлії, онукам  Олександру, Анні та Ангеліні, усім, хто знав і любив цю мужню, сильну жінку», –  сказав міський голова Ігор Чайка  під час громадянської панахиди.

Сьогодні прийшли попрощатись з Мариною багато ковельських волонтерів, приїхали її побратими.  Начальник штабу другого механізованого батальйону  в/ч А7028 Андрій Ткачук, який пройшов із жінкою дорогами війни, розповів, що служба і робота Марини неодноразово відзначалися як командуванням батальйону, так і командуванням бригади. За цей час вона стала хорошим учителем і наставником для підлеглих.

Словами важко загоїти в серці болючу рану втрати. Адже смерть найріднішої людини – велике випробування. В ці гіркі хвилини поділяємо горе рідних, близьких, друзів і побратимів нашої Героїні.

Поховали Марину Ізотову з усіма військовими почестями на Алеї Героїв міського кладовища.

Світла пам’ять і невмируща слава жінці-воїну!

Традиційно 9 листопада ми відзначаємо Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва. Напередодні привітали  творчих людей нашої громади.

У цій сфері в Ковелі працюють неймовірно талановиті, креативні, творчі, натхненні, ініціативні люди. Вони не лише дарують нам позитивні емоції, відчуття прекрасного, а й виховують нові покоління обдарованої молоді.

Це – працівники профільного управління,  народного дому «Просвіта»,  школи мистецтв, художньої школи імені Андроника Лазарчука, бібліотек,  історичного музею та аматори сцени.

Звертаючись до митців, міський голова Ігор Чайка зауважив, що сьогодні ми спостерігаємо, як українська культура стає надзвичайно популярною в усьому світі, як завдяки їй світ пізнає глибше Україну.

«Культура – це ідентифікаційний код українців, це те, що ми маємо берегти  і цінувати. Я вражений тим  жанровим різноманіттям, яке ми маємо у Ковелі. Ви дуже усі талановиті, творчі, віддані своїй справі люди. Спасибі за вашу працю, за те, що примножуєте  самобутність і красу нашої культури. Завжди з радістю буваю на ваших концертах, виставах, виставках, захоплююсь тим, що ви робите. Творчого вам натхнення, здоров’я, сміливих ідей та проєктів », – сказав мер.

Також щирі слова вдячності працівникам культури та майстрам  народного мистецтва адресувала заступниця міського голови Наталія Маленицька.

За активну участь у культурно-мистецькому житті громади, вагомі творчі здобутки, високу професійну майстерність та з нагоди Всеукраїнського дня працівників культури та майстрів народного мистецтва Подякою міського голови відзначено:

– Акулову Лідію  – учасницю народного аматорського експериментального театру-студії “10 ряд 10 місце”,

– Дудік Зінаїду – учасницю народного аматорського хору “Вишиванка”,

– Мержвинського Юрія  – учасника народного аматорського чоловічого вокального ансамблю “Промінь” та народного аматорського ансамблю пісні і танцю “Лісова пісня”,

– Мишковець Тамару  – учасницю народного аматорського фольклорного гурту “Намисто”,

– Панюс Поліну  – керівника народної аматорської хорової академічної капели,

– Цвєткова Олександра  – учасника хореографічної групи народного аматорського ансамблю пісні і танцю “Лісова пісня”.

Нагороди обласної влади отримали:

– Гончар Наталія – заступник директора комунального закладу «Ковельський народний дім «Просвіта», 

– Левчук Юрій  – учасник ансамблю “Колорит”

На адресу винуватців свята щирі зичення звучали від начальника управління культури, молоді, спорту та туризму Андрія Мигулі,  начальника відділу культури Ковельської райдержадміністрації  Тетяни Матяшук.

Подяками аматорів сцени відзначив  і директор народного дому “Просвіта” Михайло Пірожик.

Дорогі працівники культури, аматори від щирого серця вітаємо з професійним святом. Спасибі, що своєю творчістю збагачуєте світ мистецтва,  наповнюєте  його новими барвами і відтінками, прославляєте наше місто та Україну.