Сьогодні ковельчани провели в останню земну дорогу двох своїх Героїв — Бориса Нестерука та Олександра Кратюка, молодих чоловіків, які віддали життя за свободу і незалежність України.
Про життєвий шлях кожного з воїнів під час громадянської панахиди розповів міський голова Ігор Чайка.
Борис Нестерук. Народився 3 березня 1984 року у Ковелі. Навчався у ЗОШ №5, згодом здобув професію маляра-штукатура у ПТУ №5. Його дитинство було непростим — у 14 років він втратив маму. Разом із сестрою Оксаною та братом Василем вони рано навчилися бути опорою одне для одного, підтримувати і разом долати життєві труднощі.
Борис був відкритим і допитливим, цікавився музикою та спортом. Мріяв навчатися у музичній школі, але через складні життєві обставини не мав такої можливості — тому самостійно навчився грати на гітарі. Його пам’ятають як добру людину з гарним почуттям гумору, яка завжди була готова допомогти. У певний час в родині з’явилася ще одна важлива людина — батько одружився вдруге. Його дружина Халіна, полячка за походженням, стала для дітей турботливою і люблячою мамою, подарувавши їм тепло, підтримку і відчуття родини.
Після навчання Борис працював у будівельній сфері, згодом — у локомотивному депо, де близько десяти років був акумуляторником. Пізніше — на заводі будівельних матеріалів, а в останні роки — оператором на автомийці.
Своє життя він пов’язав із Наталією. Разом вони виховували сина Артемія.
Із початком повномасштабної війни Борис оновив свої дані у територіальному центрі комплектування і очікував мобілізації. До лав Збройних Сил України був призваний 11 вересня 2025 року. Пройшов навчання, опанував фах оператора безпілотних літальних апаратів і став на захист держави.
Навіть перебуваючи на службі, намагався берегти рідних від зайвих хвилювань — завжди казав, що в нього все добре. Особливо підтримував сестру, яка пережила чимало втрат у житті.
Перше бойове завдання Бориса тривало місяць — на позиціях у Дніпропетровській області в грудні 2025 — січні 2026 року. Попри складні умови і сильні морози, він гідно виконував свій обов’язок. Після цього отримав коротку відпустку і зміг побути вдома.
Перебуваючи у Ковелі, щиро радів тиші та домашньому затишку — рідний дім давав йому сили і хоча б тимчасовий спокій.
Після відпустки Борис повернувся на фронт — на Донеччину, у складні бойові умови поблизу села Світле. Тривалий час без ротацій, під постійною загрозою.
Востаннє він вийшов на зв’язок 26 березня — коротка розмова з дружиною тривала лише кілька хвилин. Встиг сказати, що їхній підрозділ займається евакуацією поранених. Уже 27 березня на повідомлення Наталії Борис не відповів.
Оператор безпілотних літальних апаратів 2-ї роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних систем військової частини А0224, солдат Борис Нестерук загинув 27 березня 2026 року під час виконання бойового завдання з оборони села Світле Покровського району Донецької області.
Навіки 42…
Щирі співчуття дружині Наталії, сину Артемію, сестрі Оксані, батькові Леоніду Павловичу, мамі Халіні, усім рідним і близьким полеглого воїна.
Кратюк Олександр народився 20 жовтня 1991 року у Ковелі. Дитинство і юність провів у селі Городне на Любомльщині. Після закінчення місцевої школи вступив до ПТУ №5, де здобув професію столяра.
Ще змалку мріяв про військову справу — його надихала історія прадідуся, який пройшов Другу світову війну. Досягнувши повноліття, Олександр одразу пішов на строкову службу до Національної гвардії України.
У 2012 році створив сім’ю. У нього народилося двоє дітей — син Максим і донька Марія. Попри те, що подружнє життя згодом не склалося, він залишався люблячим і турботливим батьком.
Працював інспектором у Ковельській виховній колонії. Після її розформування їздив на заробітки до Польщі, згодом повернувся до Ковеля і влаштувався на роботу на автомийку.
Із перших днів повномасштабної війни без вагань пішов у військкомат. 5 квітня 2022 року був зарахований до лав Збройних Сил України. Брав участь у бойових діях на найскладніших напрямках, зокрема на Херсонщині.
Проявив мужність і героїзм під час евакуації поранених і полеглих побратимів. Був нагороджений відзнакою «Золотий Хрест» та медаллю «За поранення».
Після поранення проходив лікування і реабілітацію у Ковелі, однак уже через два місяці повернувся до служби. Згодом перевівся до штурмового підрозділу, який виконував завдання на Курському напрямку.
13 січня 2025 року востаннє подзвонив додому, поспілкувався з мамою. Проте вже за кілька годин знову вирушив на позиції як старший групи, адже не було кому вести бійців. Відтоді зв’язок із ним обірвався.
Згодом родина дізналася, що він зник безвісти.
Понад 14 місяців — невідомість, біль і надія…
Стрілець-снайпер 3-го штурмового відділення 2-ї штурмової роти військової частини А7400, солдат Олександр Кратюк загинув 19 січня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Свердлікове Курської області російської федерації.
Навіки 33…
Олександр дуже любив життя. Був щирим, відкритим, життєрадісним, умів підтримати і надихнути інших. Саме таким його пам’ятатимуть рідні, друзі та побратими.
Щирі співчуття мамі Світлані Іванівні, татові Миколі Володимировичу, сестрі Ірині з родиною, сину Максиму, доньці Марії, колишній дружині Юлії, бабусі, дідусеві, друзям і всім, хто знав і пам’ятатиме Олександра.
Поховали Захисників на Алеї Героїв міського кладовища.
Світла пам’ять, вдячність і вічна слава воїнам!
