Вторгнення росії змінило звичне життя не лише мільйонів українців, а й систему життєдіяльності міст, змусило підлаштувати всі процеси під нову реальність.
Підготуватися до оборони довелося і Ковелю. Він — важливий транспортний вузол на північно-західному краю України: до білоруського кордону — 76 кілометрів, а до польського — 64.
Досвід мобілізації ковельської громади є особливо цінним зараз, коли значно зросла загроза нового вторгнення з сусідньої Білорусі. Район.Ковель розповідає як містяни, керівники, установи перелаштувалися на воєнні рейки.
Перші дні після повномасштабного вторгнення 24 лютого. У Ковелі перетнулися шляхи тих, хто втікав від війни на евакуаційних потягах і тих, хто відчував потребу активно допомагати та займатися волонтерством у різних напрямках.
Кістяком став державний апарат, він об’єднав навколо себе волонтерів. Саме вчасній координації держпрацівників і звичайних містян вдалося якісно надавати допомогу. Чого часто не було в інших містах і сприяло хаосу й шахрайству.
Заступник Ковельського міського голови Тарас Яковлев розповів, як депутатський корпус самоорганізувався з перших годин вторгнення.
Працівники ковельських комунальних установ, депутати міськради у перший день великої війни вийшли на роботу і відразу між собою сфери діяльності так, щоб бути максимально корисними. Так, депутати Ігор Пініс та Микола Печенюк допомагали територіальній обороні Їх колеги Вадим Климук і Андрій Мілінчук спільно з головою Ковельської районної ради В’ячеславом Швораком будували та обслуговували блок-пости.
Очільниця Ковельських парків Віра Федосюк і начальник відділу культури Андрій Мигуля координували збір провіанту та речей. Директорка Центру професійного розвитку педагогічних працівників Світлана Верчук спільно з секретарем міськради Оксаною Багновою шукали житло для переселенців та координували волонтерів.
Депутат Волинської обласної ради Сергій Кошарук з головами ОСББ займався розчисткою бомбосховищ та чергував на блок-постах. Його колега Віктор Козак забезпечував разом з перевізниками потребу в техніці.
Начальник залізничної станції Ковель Руслан Александрук зі своїми підопічними займалися зваренням протитанкових їжаків і монтуванням оборонних споруд. Сам Тарас Яковлев також організував ремонтну групу для допомоги військовим.
У той час навіть гаряча лінія міського голови Ковеля «0800219019» змінила своє призначення і здебільшого почала працювати для допомоги переселенцям.
Однією із перших волонтерок, які відповідали на телефонні дзвінки приїжджих з зони бойових дій, була згадана вище Світлана Верчук.
«Знаючи нас усіх, заступниця міського голови Наталія Маленицька розуміла, де ми можемо бути корисні. Освітянам запропонували зустрічати біженців. Телефон дзвонив постійно, але жодного разу не відчула якусь незручність чи роздратованість, – розповідає Світлана. – Людям справді була потрібна наша допомога. Вони їхали і не знали, куди їдуть. Виходили з потяга і часом не знали, що вони у Ковелі. Тому потрібно було їм пояснити, заспокоїти, дати розраду і якусь перспективу. Вислухати, створити елементарні умови. Вважаю, ми гарно впоралися з цим завданням».
Без вихідних працював відділ міськради з обліку, розподілу та приватизації житла – розповідає його начальниця Ніна Іваненко. В такому є режимі працював ЦНАП.
Станом на червень у Ковельській громаді зареєстрували понад 5500 осіб, які залишили свої домівки. Переважно це люди з Донецької, Луганської, Запорізької та Миколаївської областей. Усім видавали довідки для отримання гуманітарної допомоги – одягу, харчів, засобів гігієни.
У відділі ведуть реєстр помешкань, доступних для безоплатного проживання «Прихисток». Жителі Ковельської громади, які прихистили у себе переселенців, можуть отримати компенсацію витрат за комунальні послуги у розмірі 450 гривень за надання прихистку одній людині. За травень зареєстрували 231 таку заяву.
Змінити напрямок роботи довелося і міському голові Ковеля Ігорю Чайці. Війна спонукала його зайнятися налагодженням маршруту допомоги разом із закордонними містами-партнерами.
«Різні міста-побратими гуртуються. І «побратим» — не порожнє слово. У Ковелі ми допомогли перевантажити гуманітарну допомогу для Бучі, яка надійшла від їхнього польського міста-побратима Тушина. У такий спосіб зараз щодня для десятків українських міст створюється справжній маршрут допомоги. Кінцевою станцією якого буде лише наша перемога. Впевнений!», – написав на своїй сторінці у фейсбук Ігор Чайка під час відправлення допомоги до Бучі.
Також Ковель – одне із небагатьох волинських міст, яке запровадило правило «продуктового набору» після реєстрації на місці.
«Це жест підтримки і добра воля. Тож якщо хтось ставить нам в докір, що ця допомога не відповідає очікуванням людей — нам прикро це чути. Ми допомагаємо, чим можемо. З того, що маємо на цей момент і з власної ініціативи. Лишаймося людьми в цьому нелюдському випробуванні. Тільки так і переможемо», – зазначив Ігор Чайка.
У коментарі Район.Ковель міський голова підтвердив, що на початку не було ніяких регламентів для роботи на випадок повномасштабної війни – довелося створювати нові ланцюжки допомоги.
«Ковель у перші ж дні війни приймав дуже багато біженців з усієї України. У нас не було алгоритму дій стосовно того, як максимально пом`якшити жах їхнього нового досвіду. Переповнені потяги, потяги не за графіком. Діти, старенькі, люди з інвалідністю, які їдуть в невідомість, – згадує Ігор Чайка. – І необхідний алгоритм було створено за лічені години. А за день-два в нас вже була армія волонтерів Ковеля. Ми перевели на цілодобову зміну “гарячу лінію” міського голови — і там з власної ініціативи чергували працівники виконкому. Люди з різних міст України шукали інформацію про житло, можливість їхати далі за кордон, про варіанти залишитися в нас тощо. Наші освітяни безперервно зустрічали на залізниці потяги — з виснаженими фізично і морально з людьми. Відчиняли школи й садки для ночівлі, готували їсти. Долучилися до розселення, збору продуктів та одягу наші духовні центри й церкви різних конфесій».
Далі люди почали залишатися у Ковельській громаді. У міськраді самостійно напрацювали алгоритм реєстрації внутрішньо переміщених осіб з подальшою видачею продуктових наборів, одягу, засобів гігієни.
За словами міського голови, станом на 30 червня 2022 року в Ковельській територіальній громаді 4721 внутрішньо переміщених осіб. Це — 3298 сімей. З них 1687 чоловіків, 3034 жінки і дітей, віком до 18 років — 1459.
«У розселенні цих людей допомогли села нашої громади — відчиняли порожні хати, люди допомагали продуктами, дровами. Багато хто з внутрішньо переміщених осіб хочуть наразі залишатися жити в громаді. Крім цього, від початку повномасштабного вторгнення і дотепер Ковель надсилає благодійну допомогу в різні міста України: до нашого міста-партнера Бучі, в Чернігів, Харків, Тишки, Тростянець, Циркуни та інші», — розповідає Ігор Чайка.
Самій же громаді продуктами, засобами гігієни, різними обігрівачами, генераторами, медичними засобами дуже допомагали європейські міста-партнери — їх загалом 10. Інколи мери міст самі приїздили за кермом з різними вантажами. Як-от Артур Кучинські, мер польського Щучина. Міста Литви, Німеччини, Польщі прихистили українських жінок та дітей, багато з яких пішли там в школу і отримали можливість завершити цей навчальний рік.
Міський голова додає, що у перший же день війни з бюджету громади виділили 4,9 мільйона гривень, а потім додали ще 2 мільйони на потреби Ковельської територіальної оборони. У квітні виділили 500 тисяч гривень на соціальний захист сімей з дітьми до 18 років, батьки в яких мобілізовані в ЗСУ.
Також Ковельська міська рада відгукнулася на звернення луцького Волонтерського штабу гуманітарної допомоги «Ангар» й виділила кошти з Програми мобілізаційної підготовки на 278 комплектів форми «піксель» для військових з 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого.
«Працівники виконкому, освітяни, медики, працівники ЖКГ також зібрали зі своїх зарплат майже 2 мільйони гривень. За ці кошти ми придбали для наших воїнів автомобілі, спорядження, пальне.Така допомога триває», – каже Ігор Чайка.
Найяскравіше переорієнтацію на власні очі можна побачити на прикладі культурних і освітніх, спортивних закладів у місті. Палац учнівської молоді імені Івана Франка, Дитячо-юнацька спортивна школа на початку повномасштабної війни стали пунктами збору гуманітарної допомоги і плетіння сіток. Школи переобладнали під тимчасове житло для переселенців, там вони могли зупинитися на 1-2 дні.
«На базі нашої спортивної школи сформували один з центрів гуманітарної допомоги, куди з сіл надходили продукти. Картопля, морква, буряк, сало, банки з підвалів людей. Я й не думав, що люди можуть стільки пожертвувати для наших солдатів», – розповів начальник управління культури, молоді та спорту, туризму Ковельської міської ради Андрій Мигуля.
З 14 березня 10 238 дітей Ковельської громади через війну були змушені вчитися дистанційно. Наприкінці навчального року, станом на червень, у ковельських школах також дистанційно навчалося 180 дітей-переселенців з Київської, Донецької, Луганської, Харківської, Чернігівської та інших областей. В управлінні освіти додають, що навчання у новому навчальному році залежатиме від ситуації в країні, однак готуються до різних варіантів.
У Ковелі освітяни також створили Клуб спілкування та дозвілля для внутрішньо переміщених осіб. Перед Великоднем для них проводили екскурсію до музею, майстер-класи з писанкарства та випікання пасок.
«Зараз їм як ніколи потрібно більше комунікувати з новими людьми і обов’язково відволікатися, вивчаючи щось нове для себе. А для освітян це стимул шукати рішення. Ми комплексно і ретельно підійшли до справи: для вивчення мови і знайомства з містом залучили вчителів історії, української мови та літератури; для спілкування і дозвілля — психолога, логопеда, мисткинь соломоплетіння, писанкарства, – розповідає секретар міськради Оксана Багнова. – Вірю, що ця добра справа зблизить людей, дасть кожному багато нових знань і допоможе знайти себе в нашій затишній і дружній громаді».
Директорка Палацу учнівської молоді імені Івана Франка Тетяна Середюк розповідає, як враз змінилося життя цього закладу. Ще 23 лютого тут готувалися до відкритих уроків і лише обговорювали правила безпеки з дітьми на випадок початку повномасштабного вторгнення, як ховатися в укриття – а вже вранці 24 лютого зали пристосували до нових реалій.
«Коли вранці прокинулася, дуже хотілося якомога скоріше прийти на роботу. Того ж дня ми зорганізувалися і зрозуміли, що треба робити. Плести сітки. Як й інші школи і заклади культури», — пригадує Тетяна перший ранок повномасштабного вторгнення.
Додає, що найперше подумала не про себе та родину, а про вихованців закладу.
«Напередодні, 23 лютого, у нас була нарада з питань безпеки. Після наради я пройшлася по всіх наших гуртках, де були заняття. Особисто розмовляли з дітками, пояснювала, що можливо буде сигнал тривоги, але це не значить, що потрібно боятися. Вам, кажу, дадуть пам’ятки, як і що треба робити», — ділиться Тетяна Середюк.
До сіткоплетіння приєдналися працівники гуртків зі станції туристів, з станції техніків, з станції натуралістів, батьки вихованців, рада старшокласників, священник з Благовіщенської церкви, переселенці, які у перші дні російського вторгнення приїхали до Ковеля.
«За тиждень після початку війни до нас приєдналися жінки з Бучі, Києва, Харкова. І вони тепер стали нашими. Спочатку плели одну сітку, а потім водночас по 10 сіток. Спершу у фойє, потім і на сцені, і в танцювальній залі. Навіть на вікнах їх прилаштовували, щоб більше сплести сіток. Дівчата й хлопці під час плетіння співали українських пісень. Це все здружує, зближує», — поділилась Тетяна Середюк.
Волонтерам вдавалося плести сітки по 40 метрів завдовшки. Залізничники щоденно доправляли до Києва по 30 таких засобів для маскування. Волонтери отримували згодом подяки від захисників України, яким надходили сітки.
На початок червня кількість волонтерів у палаці зменшилася до 10, однак свою роботу вони не зупиняють.
«Люди у вільний від роботи час ходять допомагати. Є жінки, які зовсім без роботи, то приходять щодня. Перебирають та складають речі, взуття. Дивляться, щоб був порядок. Але є ще волонтери, які плетуть сітки і серед них є люди, які мають статус ВПО», — розповіла про теперішніх волонтерів у коментарі Район.Ковель Тетяна Середюк.
У перші місяці на залізничному вокзалі у Ковелі працювали медики, до яких відразу після прибуття могли звернутися переселенці і отримати першу медичну допомогу.
Про роботу Ковельського міськрайонного територіального медичного об’єднання під час повномасштабної війни у коментарі Район.Ковель розповів генеральний директор Валентин Вітер.
Цілодобово працюють усі служби — представники адміністрації, медичний та господарський персонал, лабораторії. Надають медичну допомогу хворим в екстрених станах.
Продовжують лікувати пацієнтів з коронавірусною інфекцією чи підозрою на неї. Триває й вакцинація від COVID-19, зокрема бустерною дозою вакцини.
Працює Центр первинної медико-санітарної допомоги та поліклініка. Сімейні лікарі, терапевти та педіатри надають медичну допомогу дорослим та дітям — як місцевим, так і евакуйованим з різних регіонів України. У разі потреби спрямують до профільних спеціалістів. Крім того, переселенці мають можливість звертатися у сільські амбулаторії Ковельського МТМО.
У відділенні трансфузіології Центральної районної лікарні створили стратегічний запас донорської крові та її компонентів. У медзакладі також сформували резерв потенційних донорів із зазначенням їхніх контактів – будуть викликати у разі необхідності.
«Важливо, що наше відділення амбулаторного діалізу надає послуги хворим з нирковою недостатністю з різних областей України, які виїжджають за кордон або є внутрішніми переселенцями», — каже Валентин Вітер.
У штатному режимі працює пологовий будинок. Лікарі приймають пологи, а також ставлять на облік у жіночій консультації усіх вагітних — як місцевих, так і переміщених з інших регіонів. Ці послуги безкоштовні.
«Центральна райлікарня та пологовий будинок забезпечені автономними джерелами живлення. Маємо запас медикаментів та необхідних засобів медичної допомоги», — підкреслює Валентин Вітер.
Джерело: інтернет видання “Район. Ковель”.
Автор: Олена Клинова.
