Автор: Семерей Руслана Віталіївна

У зв’язку з цілеспрямованими атаками ворога на об’єкти інфраструктури Ковеля закликаю вас уважно ставитися до сигналів оповіщення про небезпеку.

Наближаються вихідні, тож більшість із вас перебуватиме вдома.

Не ігноруйте сигнали повітряної тривоги. Залишайтеся у безпечному місці до її завершення.

Також звертаю увагу: не знімайте та не поширюйте фото й відео роботи ППО, переміщення техніки та наслідків ударів. Публікація такої інформації може допомогти ворогу коригувати атаки та створить додаткову небезпеку для людей.

Нещодавно по всій країні запроваджено новий підхід до оголошення повітряних тривог — порайонне оповіщення. Ці зміни ви могли помітити в роботі офіційного додатка «Повітряна тривога». Така диференціація сигналів скорочує тривалість тривог у тих громадах, де в конкретний момент немає прямої загрози.

Стежте за офіційними джерелами інформації та дотримуйтеся правил безпеки.

Ігор Чайка, міський голова

З Різдвом! Нас вітають наші талановиті діти. Саме цей зимовий колорит, магію свята, щирість і душевність вони зуміли передати у своїх малюнках, створених для виставки-конкурсу «Зимовий калейдоскоп. З вірою у Перемогу!».

Кожна робота — це окрема історія, власний погляд на традиції і маленький творчий всесвіт, наповнений любов’ю до України. Художники вражають своєю фантазією, креативністю та фарбами.

31-й конкурс став наймасштабнішим: 348 учасників представили 495 робіт. З них 80 стали переможцями та призерами у різних вікових категоріях і номінаціях, серед них — двоє володарів Гран-прі – Олександра Романюк та Анастасія Романчук.

Чимало дітей також були відзначені за високий рівень виконавської майстерності, а їхні наставники — за віддану й фахову працю та підтримку дитячих талантів. Загалом було вручено 244 нагороди. Можна сказати, конкурс став справжнім рекордсменом.

Дякуємо юним талантам та їх педагогам за це справжнє свято! Свою місію зі створення різдвяного настрою вони виконали сповна.

Запрошуємо ковельчан та гостей міста відвідати різдвяний вернісаж у Галереї мистецтв і поринути в атмосферу творчості — відчути світ, у якому живуть наші діти: світ надії, світла і незламної віри в Україну.

У різдвяні дні в Ковелі вдруге відбувся футбольний турнір пам’яті Юрія Корецького — молодого Захисника України, який віддав своє життя за нашу свободу.

Ці змагання стали можливими завдяки співпраці благодійного фонду «BULLDOG», заснованого родиною Юрія, міської влади та ФЦ «Ковель». Саме рідні Юрія ініціювали цей турнір, щоб зберегти пам’ять про сина, чоловіка й тата та передати дітям ті прості й важливі речі, якими він жив: любов до України, гідність і силу характеру.

«Це був особливий захід  — без переможців і переможених. Бо головне — що ми  пам’ятаємо наших Героїв і продовжуємо творити й грати заради них.

Разом ми показуємо, що Герої живуть у наших серцях, у наших справах, у кожному моменті, коли ми збираємось разом», — йдеться на сторінці ФЦ «Ковель».

У змаганнях взяли участь  12 команд — юні футболісти 2017–2019 років народження, вихованці ФЦ «Ковель».

Особливо зворушливим був момент, коли після завершення ігор медалі спортсменам вручала донечка Юрія — з гордістю за свого тата-Героя.

Міський голова Ігор Чайка зазначив, що такі події — це про пам’ять і вдячність. Для цих починаючих футболістів – велика честь вийти на поле в ім’я Героя, і цей день вони обов’язково запам’ятають та ще не раз згадуватимуть удома й серед друзів.

Щира подяка всім командам, батькам, організаторам, родині Юрія та благодійному фонду «BULLDOG» за те, що ця справа живе й об’єднує людей.

Бо це справді не лише про футбол.

Це про людей, які не забувають, завдяки кому Україна стоїть.

Про дітей і дорослих, які зібралися разом, щоб підтримати й вшанувати.

І про те, що Юрія та всіх  наших Героїв пам’ятають у рідному місті.

На жаль, сьогодні над нашим  Ковелем лунають не колядки, а тужлива мелодія «Пливе кача». Знову сумне Різдво у  громаді. Ми  проводжаємо в останню земну дорогу  воїна Володимира Бичика, життя якого забрала ця страшна і безкінечна війна у 32 роки, коли ще стільки мрій, планів і надій.

Він народився 13 вересня 1993 року в Ковелі. Доля випробувала його з раннього дитинства — він дуже рано втратив маму. Та попри це зростав у родинному колі, серед турботи й любові батька, сестер, брата та нової сім’ї.

Навчався у школі №10, а фах зварювальника здобув у Старовижівському професійному ліцеї. Працював на будівництвах і деревообробних підприємствах нашого краю.

Володимир був людиною небагатослівною, не завжди вмів відкрито говорити про почуття, але його серце було щирим і добрим.

Рідні згадують, що він любив подорожувати, цінував родинні зустрічі й свята, знаходив радість у простих речах. Його життєвий шлях був непростим: він мав власний характер і переконання, не уникав складних рішень. Та завжди залишався чуйним, уважним до інших, готовим підтримати й допомогти. Він мав велике і добре серце.

Війна кардинально змінила його життя — Володимир залишив мирні справи і став до лав захисників України.

У липні цього року він був зарахований до військової частини А1008 — 14-ї окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого. На передовій зарекомендував себе як надійний і сильний боєць, один із кращих у своєму підрозділі.

На початку грудня його відзначили внутрішньою нагородою бригади за мужність, героїзм та сумлінне виконання бойових завдань. Володимир не любив говорити про себе — так було і на війні. Про відзнаку він не розповів навіть рідним. Батько дізнався про неї вже після загибелі сина — від командира. Це стало ще одним промовистим свідченням його відваги.

18 грудня 2025 року на Харківщині, поблизу Куп’янська, під час виконання бойового завдання оператор 2-го відділення електронної підтримки взводу управління роти радіоелектронної боротьби військової частини А1008, солдат Бичик Володимир Володимирович загинув унаслідок ворожого обстрілу.

«Світла пам’ять воїну, який пройшов непростий життєвий шлях, але у вирішальний момент без вагань героїчно виконав свій обов’язок перед Україною. Він назавжди залишиться в серцях рідних і в історії нашої громади», – сказав  міський голова Ігор Чайка.

Від імені всієї громади він також висловив щирі співчуття татові Володимиру Миколайовичу, його дружині Інні Степанівні, сестрам Наталі та Тетяні, брату Олександру, усім рідним і близьким полеглого Героя.

Дякуємо тобі, воїне. За мужність. За вірність. За Україну. Спочивай з миром.

Поховали Захисника на Алеї Героїв міського кладовища.

Це вже четверте Різдво, яке Україна зустрічає у війні. І для тисяч родин воно знову без найрідніших. Без тих, хто мав би сидіти за святковим столом, обіймати дітей, тримати за руку коханих. Війна, розв’язана росією, відібрала у багатьох сімей цю просту, але таку цінну радість — бути разом.

Хтось із нетерпінням чекає тата, чоловіка чи сина з фронту. Хтось — із полону. А хтось уже може лише подумки говорити з тим, кого більше немає поруч. Для цих родин Різдво — це не лише світло свічок і колядки, а й тиша, в якій особливо гостро відчувається відсутність найдорожчих.

Саме їм — нашим Захисникам — у Ковелі присвятили особливу акцію пам’яті й вдячності. У центрі міста накрили символічний різдвяний стіл. Біля нього — порожні стільці. На них мали б сидіти ті, кого сьогодні чекають вдома, за кого моляться, кого люблять.

Організатори — ГО «Вритмі» та ГО «Українська асоціація захисту здоров’я «Марлог-Кадуцей» — кажуть: ця пісна вечеря просто неба стала знаком єдності з усіма воїнами, які зустрінуть Різдво не вдома.

Вона — щоб передати тепло й вдячність тим, хто обов’язково повернеться; щоб підтримати тих, хто нині у полоні чи вважається зниклим безвісти; щоб помолитися за наших Захисників і за Перемогу; щоб тихо й щиро згадати тих, хто вже не сяде за родинний стіл, але назавжди залишився в серцях.

Під час акції також збирали кошти на турнікети — річ, яка може врятувати життя на фронті.

Ми віримо, що до нас повернеться мирне Різдво і наші домівки наповняться  світлою радістю.

Чекаємо усіх, хто не вдома, і дякуємо тим, кого уже немає з нами, за Україну.

Саме 24 грудня 1518 року Ковель отримав Магдебурзьке право. Польський король Сигізмунд І своєю грамотою дозволив князю Василю Сангушку утворити з села Ковле — місто. Відтоді почався новий етап нашої історії — шлях самоврядування, розвитку й відкритості до європейських традицій.

Сьогодні, у день 507-ї річниці цієї події, відбулася краєзнавча конференція «Історія Ковеля. Учнівські розвідки» — символічний й дуже важливий захід, який ще раз довів: наше минуле не припадає пилом у книжках, воно продовжує жити. Дякуємо нашим дітям та їх наставникам за працю, за уважність до тих часів, за те, що вони пізнають історію нашого міста.

Свої ґрунтовні дослідження представили учні ліцею імені Олени Пчілки – Валерія Мельник, Анна Миколаюк, Маріанна Киця, Дар’я Гриб та фахового медичного коледжу – Вероніка Курило, Ліза Берестюк.

Юні краєзнавці не просто вивчали факти — вони занурювалися в епоху, осмислювали її і передавали слухачам відчуття часу, коли формувався Ковель як місто.

Уже в XVI столітті він був прогресивним і динамічним: тут розвивалися ремесла, діяли ярмарки, перетиналися важливі торговельні шляхи. Магдебурзьке право зробило місто частиною європейського простору — зі свободами, самоврядуванням і відповідальністю громади за власне майбутнє.

Сьогодні ці цінності не менш актуальні. Наше завдання — берегти й розвивати Ковель, продовжувати писати його славну історію, але понад усе ми мріємо — робити це у мирній, вільній Україні.

Пишаймося своїм містом. Вивчаймо його багате й надзвичайно цікаве минуле.

Вітаємо Ковель із 507-річчям!