Автор: Семерей Руслана Віталіївна

Це історія про людей, які не вміють стояти осторонь. Про тих, хто постійно шукає можливості допомогти, підтримати, бути поруч — навіть за тисячі кілометрів.

Ще влітку добрий друг нашого міста, Почесний громадянин Ковеля Міхаель Хааке, отримав запит від українських військових на автомобілі. Повернувшись до Німеччини, він одразу почав пошуки необхідного транспорту.

І поки він працював над цим у Німеччині, тут, в Україні, поруч із ним були ті, хто взяв на себе щоденну, непросту координацію — його давні друзі Юрій Славіков та Любов Семенюк. Саме завдяки цій спільній роботі й постійному зв’язку вдалося звести всі нитки в одну справу.

Організація з міста Вальсроде з дуже символічною для нас назвою — «Рятуємо життя» — запропонувала передати в Україну свої буси Mercedes. Спочатку йшлося про один транспортний засіб. Але згодом сталося те, що найкраще пояснює, як працює людське серце.

Коли керівник організації Гольгер Штольц був присутній на урочистій церемонії вручення Міхаелю державної нагороди від уряду Німеччини, його глибоко зворушила промова Міхаеля. Він підійшов і сказав: нехай і другий автомобіль від їхньої організації служить українським воїнам і рятує їм життя.

Ці машини вже в Україні. Найближчим часом вони допомагатимуть виконувати бойові завдання на Краматорському та Сумському напрямках.

Ковельські волонтери, які доставили транспорт із Німеччини, кажуть:  техніка в дуже хорошому стані, найкраща, яку їм доводилося привозити за всі роки війни.

Сьогодні ковельчанин Олександр Іванів особисто зміг потиснути руку Міхаелю та його друзям і подякувати від себе та побратимів із нашої «Сталевої Сотки» за бус — надзвичайно потрібний на фронті транспорт.

Окрім цього, з Німеччини для потреб військових разом із авто приїхали ще й два скутери.

Міхаель часто говорить, що має два серця — українське і німецьке.

Але, мабуть, правда ще простіша: його серце дуже велике — і в ньому багато любові до України та Ковеля.

Зараз він разом зі своїми однодумцями перебуває у нашому місті. Про інші його добрі справи ми обов’язково розповімо в наступних матеріалах.

А поки — щире й велике спасибі.

Бо за кожним таким автомобілем — врятовані життя. За кожним рейсом — ще одна можливість для наших воїнів повернутися додому.

Дякуємо також керівнику організації «Рятуємо життя» Гольгеру Штольцу — за його рішення передати цей транспорт українським захисникам. І за те, що зробив він це абсолютно безкоштовно.

Окрема подяка всім, хто займався доставкою, документами та координацією — адже за цими машинами стоять години розмов, дні перемовин і велика спільна праця.

Отак — разом, усім світом — ми й ідемо до нашого омріяного миру.

Ця війна вже 1411 днів випробовує кожного з нас на міцність. Найважче — проводжати тих, кого любили, чекали і ким пишалися. Сьогодні громада прощається з ковельчанином Романом Ющенком — людиною світлої душі, музикантом, батьком, сином, другом і воїном.

Роман народився 27 травня 1981 року в місті Воркута, де на той час мешкала його родина. Коли йому було десять років, сім’я повернулася до Ковеля — міста, яке стало для нього справжнім домом. Тут він навчався у міській гімназії (колишній школі № 4), а згодом — у Волинському фаховому коледжі культури і мистецтв, де повною мірою розкрився його творчий талант.

Музика супроводжувала Романа все життя. Вона була для нього не лише професією, а й способом відчувати світ. Він певний час працював учителем музики у школі № 6, грав і співав на святах і весіллях, володів акордеоном та синтезатором, даруючи людям радість і тепло.

Саме завдяки музиці, під час одного із заходів, він зустрів свою майбутню дружину Ірину. У них народилися троє дітей: дві доньки, які вже дорослі, та син, якому нині дев’ять років. Сім’я жила звичайним життям, сповненим щоденних турбот і радостей. Багато часу Роман проводив з дітьми, вони мали спільні захоплення, разом ходили на прогулянки, багато спілкувалися. Він любив читати книги з психології, тому часто говорив із дітьми про життя, відповідальність і людські цінності.

Важливим духовним осередком для нього був церковний хор храму святої мучениці Тетяни, де він співав і знаходив внутрішню рівновагу.

Окрім музики, Роман мав золоті руки. Він займався ремонтами, чим заробляв на життя, власноруч облаштував батьківський дім, де вони всі разом мешкали, дбав про затишок і добробут родини.

Хоч із часом їх долі  з Іриною розійшлися, між ними збереглися теплі й людяні стосунки. Вони разом дбали про дітей і підтримували одне одного.

На початку повномасштабної війни Роман втратив батька, який завжди був для нього прикладом — працьовитим, вимогливим, але справедливим. Роман поважав і цінував його поради та підтримку. Саме батько, незважаючи на те, що тривалий час працював у росії, виховав у ньому глибоку любов до української землі.

14 липня 2024 року ковельчанин отримав повістку і, не вагаючись, став на захист України. Уже в перші дні служби відверто говорив рідним: краще загинути Героєм, ніж жити втікачем, зрадивши свою країну.

Його місія була надзвичайно складною — евакуація поранених і загиблих з-під вогню, порятунок побратимів, постійний ризик для власного життя.

Під час виконання одного з таких завдань на Донеччині, поблизу Селидового Покровського району, зв’язок із Романом обірвався. Згодом його визнали зниклим безвісти. Рідні жили надією, чекали, шукали… Лише через майже чотирнадцять місяців ДНК-експертиза підтвердила, що стрілець-санітар 2-го єгерського відділення 2-го єгерського батальйону військової частини А4948 (152-ї окремої єгерської бригади) Роман Ющенко загинув 8 листопада 2024 року.

«Сьогодні Ковель прощається з людиною великого серця і чистої душі. Роман Ющенко був не лише талановитим музикантом і люблячим батьком — він став воїном, який без вагань пішов захищати свою державу і своїх дітей. Його шлях — це шлях гідності, відповідальності й любові до України. Ми завжди пам’ятатимемо Романа як світлу, щиру людину, яка віддала найдорожче — власне життя — заради миру на нашій землі. Саме такі люди наближають нашу Перемогу.

Від імені всієї громади висловлюю щирі співчуття його рідним і близьким — мамі Ользі Омелянівні, братам Андрію і Миколі, дітям Анні, Софії та Матвію, колишній дружині Ірині, усім родичам, друзям і тим, хто знав і любив Романа», — сказав міський голова Ігор Чайка.

Голос Романа більше не звучатиме в музиці, але назавжди житиме в серцях тих, кого він любив і захищав.

Сьогодні Ковель схиляє голову перед подвигом воїна, дякує за мужність, відданість і відвагу.

Вічна пам’ять і слава.

Поховали Романа Ющенка  на Алеї Героїв міського кладовища.

Уже четверту зиму чимало родин не можуть зібратися разом на свята, бо їхні рідні перебувають у полоні або ж їхня доля досі невідома — вони зникли безвісти. Захисники стали заручниками страшної реальності війни, яку світ не має права ігнорувати. «Не мовчи — полон вбиває».

У центр міста прийшли родини військовополонених і зниклих безвісти, їхні друзі, волонтери, військові та небайдужі мешканці міста, демонструючи: Ковель пам’ятає, чекає і не мовчить.

Якщо на початку такі акції були передусім на підтримку бійців «Азову», то сьогодні до них долучається все більше родин зниклих безвісти. Серед них — сім’я ковельчанина Вадима Мікуліча, про якого вже четвертий місяць немає жодної звістки. Тож для тата Олександра, мами Анни, сестри Юлі та п’ятирічного племінника Дениска нині найважливіше — почути бодай якусь новину про Вадима. Цього хоче кожна родина, яка стояла поруч, – зустріти своїх найдорожчих вдома.

Тетяна Бакум — мама азовця Владислава, який четверте Різдво зустрічає в неволі, каже, що це вже 31-ша акція в Ковелі й перша у цьому році.

«Хтось чекає сина, батька, брата. Я чекаю свого сина Владислава і вірю, що він повернеться з тих тортур, з кайданів. Ми маємо боротися за них так само, як вони боролися за нас», — говорить Тетяна.

Підтримати родини прийшов і міський голова Ігор Чайка. Він наголосив, що місто й надалі буде поруч із тими, хто чекає рідних із полону та невідомості:

«Ми не маємо права звикати до цієї біди. Постійний розголос — це шлях до свободи для тих, хто сьогодні за ґратами ворожої неволі».

Ковель вірить, пам’ятає, бореться і чекає!

Міський голова Ігор Чайка зустрівся з мешканцями будинку, який постраждав унаслідок масованого ракетного обстрілу. Станом на сьогодні відомо про 18 квартир, у яких вибуховою хвилею було вибито вікна та пошкоджено помешкання. Водночас кількість звернень зростає, тож міська влада оперативно організувала реагування на потреби людей.

До роботи залучено Комісію з обстеження, фіксації фактів пошкоджень (руйнувань) об’єктів нерухомого майна, яка проводить огляд квартир і документує наслідки ворожої атаки для подальшого ухвалення рішень щодо відновлення та компенсацій.

«Ми поруч із родинами, які зазнали втрат через ворожу атаку. Усі звернення будуть опрацьовані, кожне пошкодження — зафіксоване, а допомога надана в установленому порядку. Завдання міської влади — щоб люди якнайшвидше повернулися до нормальних умов життя», — наголосив міський голова Ігор Чайка.

Мешканців, чиє житло або майно було пошкоджено внаслідок обстрілів, просимо звертатися на Гарячу лінію міського голови за номером 0 800 219 019 для подальшого оформлення допомоги та організації відновлювальних робіт.

Профільні служби громади продовжують працювати на місцях і координують усі необхідні дії з ліквідації наслідків обстрілу.