Автор: Семерей Руслана Віталіївна

Особливий подарунок до Дня фізичної культури і спорту отримали ковельські веслувальники. Відповідно до Указу Президента України №681/2025 від 12 вересня 2025 року, чемпіони ХІІ Всесвітніх ігор з веслування на човнах «Дракон» — Віктор Свиридюк та Сергій Семенюк — удостоєні високих державних нагород — орденів «За заслуги» III ступеня.

У документі, зокрема, зазначається: відзначити за вагомий особистий внесок у розвиток та популяризацію фізичної культури і спорту в Україні, досягнення високих спортивних результатів на ХІІ Всесвітніх іграх 2025 року, виявлені самовідданість і волю до перемоги, утвердження міжнародного авторитету України та з нагоди Дня фізичної культури і спорту.

Нагадаємо, у серпні в китайському Ченду ковельчани у складі національної збірної вибороли дві золоті, срібну та бронзову нагороди. Разом із ними працював і наш земляк — заслужений тренер України Дмитро Назарук, який увійшов до складу тренерського штабу збірної та став справжнім лідером команди.

Ковельська громада пишається своїми спортсменами й щиро вітає їх із заслуженим визнанням. Ви довели, що наполегливість, талант і відданість справі завжди ведуть до найвищих досягнень.

Дякуємо вам за яскраві перемоги, які прославляють Україну та рідний Ковель!

У який же важкий час ми живемо, невимовно боляче проводжати кожного нашого Героя, який повертається «на щиті», бачити страждання мами, яка ридає над домовиною свого сина. Яка ж неймовірно висока ціна нашої незалежності і свободи.

Сьогодні наша громада знову у жалобі. Ми попрощались з воїном, Захисником, Людиною з великої літери — Олександром Дригулею. Йому було лише 43.

Вісім років він віддано служив у війську, захищав рідну землю у різних підрозділах та залишався вірним своїй країні й покликанню військового.

Олександр народився у Ковелі 23 травня 1982 року. Навчався у загальноосвітній школі №1, здобув фах різьбяра по дереву в ПТУ №5. Вищу освіту отримав у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «інженер-механік автомобільного транспорту».

Після навчання упродовж багатьох років Олександр працював на різних приватних підприємствах. Влаштовував своє особисте життя, радів народженню донечок.

Його стихією була природа: він любив ліс, збирання грибів, риболовлю, полювання. Був щирим і доброзичливим, умів легко знаходити спільну мову з людьми, завжди випромінював оптимізм і веселу вдачу, якою заряджав усіх, хто поряд.

Ще зі шкільної парти він мріяв про кар’єру військового. Тож з 2017 року почав службу за контрактом у 39-й бригаді у званні солдата. Згодом воював у Волинській 14-й ОМБр, а пізніше підписав контракт із 24-ю ОМБр імені Короля Данила. Повномасштабне вторгнення застало його в Попасній, де дислокувався інженерно-саперний взвод, командиром якого був Олександр Дригуля.

Поступово він зростав професійно — від солдата до молодшого лейтенанта. У серпні 2023 року за мужність, проявлену під час виконання бойових завдань, його було нагороджено відзнакою «Золотий хрест» Головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного. Того ж місяця Олександр отримав відзнаку командира 24-ї ОМБр «Золотий лев».

Війна не раз випробовувала його: він двічі отримував поранення, мав контузії, пережив операції, проте завжди повертався на фронт. Наслідки травм давалися взнаки, здоров’я слабшало, але життя без армії він уже не уявляв. Декілька разів він був на волосині від смерті. Одного разу вийшов з бліндажа, щоб поговорити телефоном із мамою, і в ту мить туди влучив снаряд.

Втім, його життєрадісний характер залишався незмінним — Олександр умів пожартувати, підняти настрій побратимам.

Про його комунікабельність, глибоке розуміння військової справи й подій на передовій свідчать численні інтерв’ю для українських телеканалів. У новинних сюжетах він упевнено говорив про Перемогу, силу українського війська та відвагу побратимів.

З рідними Олександр був на зв’язку майже щодня, особливо з мамою. Ніколи не скаржився на труднощі, запевняв, що з ним усе добре. Найбільшою гордістю й сенсом життя для нього були чотири донечки. Чоловік завжди знаходив час зателефонувати їм, почути голоси, підтримати теплим словом. Для дітей він був не лише батьком, а й другом, опорою, людиною з відкритим серцем і невичерпним оптимізмом.

10 вересня сталося непоправне. Виконуючи бойове завдання в районі населеного пункту Андріївка – Клевцове Донецької області, молодший лейтенант, офіцер резерву взводу офіцерського складу військової частини А4808 (141-ї окремої механізованої бригади ЗСУ) Олександр Павлович Дригуля загинув внаслідок удару FPV-дрона.

Це надзвичайно велика втрата для країни, нашого міста та родини. Після страшної новини його донька Анастасія написала:

«Неможливо описати словами той пекучий біль, який відчуваєш, коли втрачаєш найдорожчу людину — свого Тата. Для мене він був не просто батьком, а справжнім Героєм, прикладом мужності, нескореності й справедливості.

Тато віддав своє життя за свободу й за мир, якого так прагнув. Для когось він був воїном, для когось — другом і побратимом, а для мене назавжди залишиться найріднішою людиною у світі.

Він залишив по собі слід, який не зітруть ні час, ні війна. Я завжди любитиму його, пам’ятатиму його усмішку, голос і добрі очі. Тато живе в мені, і я пишаюся тим, що саме він — мій батько».

Якось в одному інтерв’ю Олександр Дригуля наголосив: «Завдяки Збройним Силам існує Україна, яку ми зараз боронимо, захищаємо свою незалежність і територіальну цілісність».

Тож після війни, за словами його брата Тараса, який також служить в ЗСУ, Олександр хотів залишатись в армії, займатись розмінуванням, бути корисним своїй країні.

«Олександр достойно пройшов шлях воїна, захисника своєї землі. Для нього служіння державі стало сенсом життя. Ми завжди пам’ятатимемо його мужність і жертовність, відданість і патріотизм. Вічна йому слава і незгасима пам’ять», — наголосив міський голова Ігор Чайка у своїй промові під час громадянської панахиди.

Ковельська громада у жалобі разом з родиною Героя. Щирі співчуття мамі Лілії Олександрівні, батькові Павлу Карповичу, брату Тарасу, донькам від першого шлюбу — Анастасії та Анні, і першій дружині Аллі; донькам від другого шлюбу — Марії та Кірі, і дружині Ользі.

Дякуємо тобі, воїне, за честь, доблесть, захист. Вічна пам’ять!

Поховали Олександра Дригулю на Алеї Героїв міського кладовища.

У рідному місті свою дебютну персональну виставку живопису «Життя в кольорі» презентує художниця-аматорка Тетяна Скоматчук (Дячук). Минуло майже сорок років, відколи вона поїхала з Ковеля. Спершу навчалася у Львові, а згодом вийшла заміж і переїхала на Івано-Франківщину.

Разом з чоловіком займається готельним бізнесом у Верховині. З перших днів війни вони відкрили двері свого готелю для тих, хто був змушений залишити рідні домівки. Одна родина живе у них досі. А ще подружжя запрошує дітей зі сходу, Києва на відпочинок у Карпати, даруючи їм затишок і відчуття безпеки.

Малювати пані Тетяна почала не так давно — близько п’яти років тому, під час пандемії коронавірусу. Відтоді це заняття стало невід’ємною частиною її життя. Перша робота з’явилася на фанері, а зараз вона працює на полотні, обираючи олійні фарби з особливим колоритом  та виразністю.

Її картини наповнені світлом і глибокими кольорами. Вони гармонійно тепер доповнюють  інтер’єр сімейного готелю. Якось подруги з Ковеля, побачивши ці роботи, були вражені: вони вмовили Тетяну організувати виставку й показати землякам усе, що вдалося створити за цей час.

Сьогодні у Галереї мистецтв можна побачити понад 60 полотен. Усі напрочуд реалістичні, щирі й відверті. Здається, вони ніби говорять з глядачем мовою кольору.

«Коли сідаю за нову картину, не маю чіткого задуму, — розповідає авторка. — Усе народжується в процесі: мазок за мазком, і так поступово складається композиція».

Тетяна радить: коли вам важко або переповнюють емоції — беріть пензель і фарби. Це допомагає знайти внутрішню рівновагу, приборкати хвилювання й відновити сили.

У шкільні роки малювання не було улюбленим предметом Тетяни. Та творчість усе ж була присутня — вона писала вірші. Вони з’являлися спонтанно, так само, як сьогодні народжуються її картини.

Художниця постійно вчиться, читає про техніки живопису, шукає нові прийоми. І цей рух уперед приносить їй радість і натхнення. Родина, друзі й колеги завжди поруч, підтримують і надихають.

Тетяна Скоматчук показує власним прикладом, що мистецтво доступне кожному. Неважливо, скільки вам років і ким ви працюєте. Головне — бажання творити і відкривати людям свій світ у кольорах.

Варто сказати, що картини, представлені на виставці, можна придбати. Отримані кошти будуть спрямовані на підтримку Збройних Сил України.

Тож приходьте у Галерею мистецтв на виставку нашої землячки. Можливо, саме тут ви зрозумієте, що у кожному з нас живе художник — треба лише наважитися зробити перший крок.

Ковельська громада продовжує вивчати європейський досвід та долучатися до проєктів, спрямованих на поліпшення екології, використання нових джерел енергії.

Два українські міста – Ковель та Ніжин – стали учасниками саміту Rethink Cities Summit, який відбувся у місті Сенденборг (Данія). Захід об’єднав представників європейських муніципалітетів, експертів та інноваторів задля переосмислення ролі міст у досягненні нульового рівня викидів у майбутньому.

Ковель представляли заступник начальника управління економічного розвитку та торгівлі Тетяна Когрушева та начальник відділу інвестиційної політики та проєктної діяльності Аліна Федчук.

Поїздка відбувалася в межах навчальної програми пілотного проєкту Фонду міських експериментів (CEF), який реалізує ПРООН в Україні за підтримки Словацького трансформаційного фонду. Цьогоріч акцент зроблено на переході на відновлювані джерела енергії.

Основні теми саміту:

-інтегровані енергетичні системи,

-електрифікація транспорту та будівельної техніки,

-розвиток енергоефективних будівель.

Учасники зустрічі долучились до панельних дискусій щодо співпраці державного й приватного секторів у сфері «зеленої» енергетики та ознайомилися з практиками європейських міст, які успішно впроваджують рішення у сфері сталої енергетики та енергоефективності.

Таким чином, Ковельська громада робить кроки до впровадження сучасних екологічних рішень, розширює міжнародне партнерство та зміцнює свій потенціал у сфері сталого розвитку.