Автор: Семерей Руслана Віталіївна

Учора у Ковелі відбувся вечір пам’яті Петра Каноніка. Згадували, розповідали, ділилися спогадами, нотували думки. У Транскордонному центрі діалогу культур зібралися рідні, бойові товариші, друзі, знайомі.

9 серпня рік тому, близько восьмої години вечора, Петро Канонік загинув у бою, рятуючи своїх побратимів. Сьогодні він — Герой. Герой для усіх нас. Герой України. Ковельчанин, удостоєний найвищого державного звання посмертно.

Як сказав його брат Володимир:«Він у всьому хотів бути найкращим. Він не був ідеальним, але саме такі неідеальні люди роблять геройські вчинки, які роблять людину ідеальною. Він дуже поспішав жити, був активним, у нього була хмара ідей. Він був досить простим, але спілкуючись з ним, ти набирався енергії. З ним було комфортно, класно».

«Ми з ним не набулися, не наспілкувалися. Набувайтеся з тими, хто з вами поруч: з рідними, близькими людьми спілкуйтеся частіше. Я це раджу на своєму досвіді», — додав він.

Яким Петро був чоловіком, татом, людиною — про це говорила його дружина Анастасія, яка вела цей вечір і знає про нього найбільше. Вони прожили 10 щасливих років. Тепер вони — у теплих спогадах, фотографіях, нотатках. Анастасія хоче, щоб пам’ять про чоловіка жила не лише в родині, бо він вартий того, щоб про нього знали, ним пишалися, з нього брали приклад.

Її слова малювали образ Петра — сильного і водночас неймовірно доброго, відважного, з відкритим серцем, яке вміло любити і берегти.

«Дякую за наших двох донечок, які нагадують тебе. Ти був особливим, бо твій погляд на все часто вибивав мене з-під ніг. У цьому був весь ти. Твої жарти завжди піднімали настрій, а твої обійми були найзатишнішим місцем у світі. Пишаюся тобою. Хочу, щоб там, на небі, жилося тобі добре, тому тут, на Землі, я буду старатися виховувати наших донечок гідними людьми. Колись, якщо я стану письменницею, то першу книгу напишу про тебе — про мужнього, відданого чоловіка, що став на захист не лише своєї сім’ї, а й своєї держави. Ти — приклад справжнього чоловіка і бойового медика», — сказала Анастасія.

Петро був великим книголюбом, багато читав, чудово грав у шахи, тому цього дня також провели шаховий турнір у його пам’ять.

Побратим Микола поділився, що у підрозділі вони вдвох змагалися, і Петра важко було перемогти. А коли приходили гравці з інших батальйонів — він і там був лідером.

Командир роти Героя — Олександр, який також приїхав цього дня у Ковель, розповів, що, як правило, бойовий медик виконує лише певні функції, але це не про Петра. Він ніколи не відмовлявся від завдань і завжди запевняв: «Все буде добре».

34-річний сержант, бойовий медик, позивний «Хаус», віддав своє життя, рятуючи інших. У тому останньому бою, вже поранений, він до кінця виконував свій обов’язок і вивів з-під вогню вісьмох побратимів. Заплативши за це найвищу ціну — власне життя.

«Наші Герої гинуть. Нам треба їх пам’ятати. І пам’ятати, яка ціна того, що ми тепер усі тут. Втрата кожного побратима є дуже важкою, але коли йдуть з життя  такі фахівці своєї справи, це дуже впливає на підрозділ, на всіх хлопців. Бо ми думали: з ним точно нічого не може трапитися. На жаль… Пам’ятаймо».

Петро залишив по собі багато світла у серцях рідних, друзів і побратимів. І воно не згасає. Він часто дивився смерті у вічі. В один із таких моментів  прислав дружині запис відомої пісні гурту Rammstein — «Zeit» і написав, що її слова стануть його заповітом, а ця мелодія має бути на його похороні. Як же страшно думати про це у такому молодому віці…

Учора вона теж звучала на вечорі пам’яті Петра Каноніка.

Час!

Будь ласка, стій, зупинися,

Коли прийде наш час,

Тоді настане час йти,

Припинити, коли це найкраще всього

Годинник зупиняється.

Його життєвий годинник зупинився у 34…

І цей недовгий шлях був сповнений боротьби за Україну: від оборони Луганського аеропорту під час АТО до найгарячіших точок повномасштабної війни. За мужність і самопожертву він нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня, почесним знаком «За збережене життя», а нещодавно — найвищою державною нагородою — званням Героя України (посмертно) з орденом «Золота Зірка».

Він назавжди залишиться у спогадах усміхненим. Його життя — приклад того, як любити свій народ, свою землю і своїх людей до останньої миті.

А у фіналі вечора Анастасія  прочитала вірш, який написав Петро. Написано сильно, віддано, відверто.

Дякуємо тобі, Герою! І пам’ятаємо, якою ціною.

Я буду вірний присязі!

Не зраджу народу,

Я клянусь на стязі,

Не цуратись роду.

Не все ще зруйновано,

Що у генах записано,

Не віддам московитому

Потом землю пропитану.

Запорожців нащадки —

Ми ж Бандери сини!

Покладем на лопатки

Дітей, собак і свині.

Знайте, в полі Херсону

Ми прорвем оборону,

І в Луганських ярах

Орків чекає тільки жах.

Тож зберіться духом,

Та беріться за зброю,

І зі змученим духом

Знову йдемо до бою.

Сьогодні головна спортивна арена Ковеля зібрала сильних духом людей — тих, хто вміє перемагати не лише на спортивних майданчиках, а й у житті.

У Транскордонному центрі діалогу культур імені Гетьманів Ружинських вперше проходить фестиваль з адаптивних видів спорту «Ковель Ветеран Фест».

Організатор   — управління культури, молоді, спорту та туризму за сприяння Ковельської міської ради, громадських організацій та спортивних федерацій.

У програмі — турніри з петанку, дартсу, майстер-класи зі стрільби з лука, ножового бою, піклболу.

Окремою подією став турнір з шахів пам’яті Героя України, нашого земляка Петра Каноніка. Рівно рік тому, 9 серпня, Петро загинув, врятувавши своїх побратимів. Як розповіла його дружина Анастасія, чоловік дуже любив цю інтелектуальну гру. Його друзі передали шахи, якими Петро грав у вільну хвилину. Тепер це – реліквія для його сім’ї.

Загалом «Ветеран Фест» об’єднав понад 100 учасників — захисників та ветеранів з Нововолинська, Києва, Ковеля, військовослужбовців 11-го прикордонного загону та юних шахістів.

У рамках заходу відбулося підписання меморандуму про співпрацю між ГО «Сталевий легіон» та ГО «Спілка інвалідів війни та сімей загиблих Нововолинська».

Привітали учасників  міський голова Ігор Чайка, перший заступник голови районної державної адміністрації Галина Коляда та заступник начальника управління культури, молоді, спорту та туризму Роман Лис.

«Цей стадіон збудований, аби тут вирували спортивні пристрасті, аби люди виборювали свої особисті перемоги. Дуже приємно, що ви всі  зібралися, що у наше місто приїхали гості з Нововолинська, Києва. Спорт об’єднує і заряджає на позитив. Тож тут сьогодні панує неймовірна атмосфера. Хочу подякувати усім учасникам, вболівальникам, організаторам за це чудове свято спорту. Перемоги усім вам, і головне — нам усім спільної великої Перемоги і миру», — підкреслив Ігор Чайка.

Наші спортсмени своїм прикладом доводять: немає обмежень для сили духу, а щирі емоції на фото — яскраве цьому підтвердження.

Цьогоріч «Ковель Ветеран Фест» відбувся вперше, але організатори й учасники сподіваються, що він стане доброю щорічною традицією.

Наша талановита легкоатлетка Уляна Степанюк увійшла в історію українського спорту, здобувши першу для країни медаль на дистанції 100 метрів на юніорському чемпіонаті Європи. На континентальній першості у фінському Тампере вона виборола блискучу «бронзу».

У фіналі бігу на 100 метрів Уляна була третьою з результатом 11,53 секунди. Напередодні, у півфіналі, дівчина встановила особистий рекорд — 11,50 секунди. Переможницею стала представниця Італії, «срібло» забрала спортсменка з Великої Британії.

Як розповіла ковельчанка, свою нагороду вона присвячує мамі, тренеру Аллі Повх та всій Україні.

Вітаємо, Уляно! Ковель пишається тобою, твоїм неймовірним успіхом!

Свої літні канікули команда ковельських хлопців присвятила не відпочинку, а важливій справі – допомозі українським військовим.

Все почалося з ідеї двох братів – третьокласників Матвія та Тимофія Самкових. Неподалік від свого дому вони облаштували невеличкий “блокпост”, встановили синьо-жовтий прапор і почали зупиняти автівки, які проїжджали повз, закликаючи водіїв підтримати ЗСУ.

Згодом до них приєдналися друзі: Арсеній Чижевич, Арсен Фірдолевський, Михайло Скулинець, микита Момоток, а також брати Максим та Матвій Морози. Разом вони зібрали понад 40 тисяч гривень.

На ці кошти придбали два дрони. Перший за допомогою волонтерки Олени Мерзлякової відправили татові ініціаторів доброї справи – Володимиру Самкову, який з перших днів війни служить на фронті та зараз воює на Сумському напрямку. Від нього отримали особливий подарунок – прапор із підписами побратимів, який тепер гордо майорить на їхньому “блокпості”.

Діти також співпрацюють із учасниками проєкту “Птахи Люблинця”, які виготовляють дрони власноруч. У них хлопці купили ще один апарат, а на згадку отримали унікальну скриньку для збору коштів та підпис на легендарному прапорі.

Проте не все завжди просто. Найбільше дітей засмучує, що іноді люди сумніваються в чесності збору. Дехто навіть каже, що вони нібито витрачають гроші на смаколики. Втім, юні волонтери не зважають на такі слова – вони терпляче стоять на своєму місці, інколи довго чекаючи, поки хтось зупиниться, навіть у дощ та холод. Найбільший донат, який вони отримували, – 1 000 гривень, а за один день їм вдавалося зібрати понад три тисячі.

Мама Матвія і Тимофія – пані Юлія – підтримує цей бойовий колектив. Вона розповідає, що тепер дітей впізнають на вулицях і часто підходять, щоб передати гроші. Буває, що приносять донати просто додому. Щоб підбадьорити синів та їхніх друзів, Юлія замовила їм піксельну форму. Хлопці носять її навіть у спекотні дні, а від військових отримують у подарунок шеврони, які з гордістю додають до свого одягу.

Зараз команда збирає кошти на новий дрон. У “скарбничці” – 7 тисяч гривень, і діти  впевнені, що дуже скоро ще одна “пташка” полетить на передову.

А коли їх запитують, про що вони мріють, відповідають в один голос: “Про мир”. Вони вірять, що він скоро настане, і з нетерпінням чекають повернення своїх рідних додому.

Дякуємо вам,  діти. Ви – неймовірні. Дуже хочеться, щоб усі інші свої канікули ви проводили, граючи у футбол, здійснюючи свої  найрізноманітніші мрії, подорожуючи та знімаючи ролики для улюбленого TikTok у мирній, вільній Україні.