Трагедії війни. Інколи навіть важко уявити, які випробування випадають на долю українців. Одне з найстрашніших — російський полон. Це місце, де люди проходять крізь нелюдські катування, голод, приниження й невідомість. Скільки потрібно сили, витримки, мужності, аби вистояти. На жаль, не кожному вдалося повернутися з неволі…
Сьогодні у Ковелі вшанували пам’ять Захисників і Захисниць України, страчених, закатованих та загиблих у неволі. Біля пам’ятника «Борцям за волю України» зібралися родини військовополонених, представники влади, військові, духовенство та громадськість, щоб віддати шану тим, чиє життя обірвалося за ґратами російських катівень.
У ці дні минає чотири роки від трагедії в Оленівці — однієї з найчорніших сторінок цієї війни. У ніч з 28 на 29 липня 2022 року росія здійснила теракт у колонії, де утримували українських військовополонених, зокрема оборонців Маріуполя та «Азовсталі». Тоді загинули 53 українські воїни, понад 130 зазнали поранень.
Біль російського полону торкнувся й Ковельської громади. Серед наших земляків є ті, кому вже не судилося повернутися додому.
Одним із них є ковельчанин Павло Шайтан. На початку повномасштабного вторгнення він повернувся із-за кордону, аби стати на захист України. Разом з іншими ковельчанами патрулював місто, охороняв об’єкти критичної інфраструктури, а згодом добровольцем пішов на фронт. 16 квітня 2022 року Павло потрапив у російський полон, а вже 28 квітня загинув у неволі. Його тіло повернули в Україну лише 26 грудня 2023 року. До останнього рідні вірили, що він живий. Павло віддав життя за свободу України, а ворогу не вдалося зламати його дух.
Ще одна трагічна історія — доля Юрія Лобашова. Старший солдат, радіотелефоніст 1-го стрілецького взводу військової частини А7086 потрапив у полон у травні 2022 року. Понад півтора року рідні чекали на його повернення. Коли вже з’явилася надія на обмін, 24 січня 2024 року над Бєлгородською областю був збитий російський літак Іл-76, на борту якого, за повідомленнями, перебували українські військовополонені. Юрій трагічно загинув.
У своєму виступі міський голова Ігор Чайка підкреслив, що сьогодні громада схиляє голови перед пам’яттю тих, хто загинув у російській неволі, і водночас думає про українських Захисників, які досі перебувають у полоні. Він наголосив, що кожен із них має повернутися додому, а злочини, вчинені росією проти військовополонених, не мають бути забутими чи залишитися безкарними.
Учасники заходу поклали квіти до підніжжя пам’ятника «Борцям за волю України», вшанували загиблих хвилиною мовчання та спільною молитвою.
Вічна пам’ять усім, чиї життя обірвалися у ворожій неволі.
Шана тим, хто вистояв.
Віримо у повернення кожного українського полоненого.
