Автор: Семерей Руслана Віталіївна

Цими вихідними у Ковелі  вирували спортивні емоції. 6 грудня у місті відбувся обласний турнір з мініфутболу серед Захисників України, приурочений до Дня Збройних Сил України.

До нас з’їхались військовослужбовці з усієї Волині — 15 команд, сповнених азарту, сили та бойового духу.

Перед стартом учасників тепло привітали й побажали вдалих матчів міський голова Ігор Чайка, перший заступник голови Ковельської РДА Галина Коляда, начальниця управління з питань ветеранської політики Волинської ОДА Віта Прокопчук та заступник голови Асоціації футболу Волині Василь Кохановський. Їх слова стали таким собі настроєвим зарядом — щирим і підтримувальним.

Ігор Чайка подякував військовим за службу та незламність:

«Для нас велика честь приймати у Ковелі наших Захисників. Цей турнір — не лише про спорт. Це про силу духу, про побратимство і підтримку. Ми вдячні кожному з вас. Бажаю чесної боротьби, гарного настрою та перемог».

У змаганнях виступили команди з територіальних громад області. Серед них — господарі «Сталевий легіон», а також команди Сошичненської, Голобської, Камінь-Каширської, Мар’янівської, Маневицької («Ветерани Маневиччини»), Нововолинської («Лицарі Волі»), Оваднівської, Володимир-Волинської, Боратинської («Незламні»), Павлівської, Рожищенської громад. До турніру також долучилися НГУ «Зубр», військовослужбовці в/ч 4825 та ФК «Волинь АТО».

Наш «Сталевий Легіон» впевнено пройшов до півфіналу. А перемогу в емоційній і напруженій серії пенальті виборола команда НГУ «Зубр», яка переграла ветеранів із Володимира.

Упродовж дня поруч із учасниками були волонтери міжнародного логістичного центру «Марлог-Кадуцей» — підтримували, допомагали, пригощали гарячими напоями.

Це був день спортивного азарту, гучних підтримок, щирих обіймів і радості зустрічей.

І знову на нашій площі – дві домовини, вкриті синьо-жовтими прапорами. Ковель прощається зі своїми Героями – Артемом Абрамчуком та Юрієм Гусаром.

Вони повернулись у рідне місто «на щиті», а мріяли – з Перемогою, мали стільки планів на мирне життя.

Про це говорив міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди, розповідаючи історію кожного воїна.

 Артем Абрамчук народився у Ковелі 18 жовтня 1987 року. 

Навчався у ЗОШ №8, а згодом — у профільному військовому класі ЗОШ №10. 

У шкільні роки мав багато вподобань: займався легкою атлетикою та шахами, брав участь у змаганнях різного рівня, здобував призові місця.

Четвертокласником вступив до школи мистецтв по класу баяна й часто виступав на міських заходах.

Артем звик самостійно приймати рішення, визначати своє. Попри родинну династію залізничників, він вступив до ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою в Луцьку. Згодом навчався на психолога у ВНУ ім. Лесі Українки, але навчання не завершив і у 2008 році вирушив на заробітки до Польщі.

У 2014 році зустрів Марію — свою майбутню дружину. Подружжя мріяло про затишне сімейне життя, Артем працював, підтримував друзів і рідних, захоплювався читанням і кулінарією.

Повномасштабна війна застала його в Києві. Він повернувся в Ковель і прийшов до військкомату, однак тоді добровольців було достатньо, тож Артем активно долучився до волонтерства.

7 червня 2024 року його мобілізували. Пройшов навчання у Великій Британії і Франції, де отримав відзнаку як найкращий стрілець ракет середньої дальності. Служив у 155-й ОМБр на важкому Покровському напрямку. За мужність і відвагу був нагороджений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ — «Срібним Хрестом».

У перервах між бойовими завданнями Артем годинами міг спілкуватися з родиною. Він уважно стежив за новинами рідного Ковеля, а мама спеціально знімала для нього відео, аби підтримати й подарувати частинку дому. Близькі часто казали: на фронті він знав про місто більше, ніж вони самі.

У розмовах Артем зізнавався, що на війні особливо відчув важливість психологічної підтримки наших захисників. Мріяв після перемоги здобути фах військового психолога.

20 серпня 2025 року життя солдата, оператора 2-го відділення протитанкового ракетного комплексу роти ПТРК військової частини А5001 обірвалося під час виконання бойового завдання поблизу Покровська на Донеччині.

Висловлюємо щирі співчуття дружині Марії, мамі Людмилі Артемівні, бабусі Любові Миколаївні та всім близьким Героя.

Юрій Гусар народився 7 листопада 1972 року в Уховецьку, де закінчив місцеву школу. 

У 1990–1992 роках проходив строкову службу у Німеччині та Україні. Після демобілізації працював трактористом у селі, згодом — на Ковельській залізниці.

Пізніше перейшов у товариство «Ковельська реалбаза хлібопродуктів», яке згодом стало «Ковельським хлібокомбінатом». Тут Юрій упродовж 15 років був оператором млина.

У 1993 році одружився з односельчанкою Ларисою. Подружжя виховало чотирьох дітей. Батьки зуміли дати двом старшим донькам і синові вищу освіту, а наймолодший син ще навчається у школі.

Юрій особливо любив техніку. Власноруч зібрав невеликий тракторець, на якому з дружиною господарювали у селі. Звичайна родина зі своїми щоденними турботами та радощами.

Коли почалася повномасштабна війна, Юрій знав: якщо отримає повістку, піде захищати Україну. Адже свій обов’язок перед державою вже виконують двоє чоловіків з його родини.

Син Ярослав підписав контракт ще до повномасштабного вторгнення і нині служить у військовій службі правопорядку. На фронті перебуває і чоловік доньки Каріни — Віктор.

Своє життя Юрій присвятив мирним професіям, а коли настав час – залишив звичну справу й став до зброї.

Мобілізували Юрія 24 липня 2024 року. Спершу він проходив підготовку на Рівненському полігоні, згодом був направлений на Куп’янський напрямок Харківщини.

Перебуваючи на передовій, він часто телефонував додому, цікавився справами родини та села. Особливо тепло говорив про своїх онуків: семирічного Сашка та чотирирічного Серафима. Третього онука Юрій чекав з великим трепетом… Та не встиг дожити до цієї щасливої миті один день — хлопчик народився 3 грудня.

Життя солдата, оператора безпілотних літальних апаратів 2-го взводу ударних безпілотних авіаційних комплексів механізованого батальйону військової частини А1008 Юрія Гусара обірвалося 2 грудня 2025 року під час виконання бойового завдання в районі Куп’янська-Вузлового Харківської області.

Щирі співчуття дружині Ларисі, дітям — Каріні, Марії, Ярославу та Іллі, брату Ростиславу, усім рідним і близьким полеглого Захисника.

Поховали Артема Абрамчука на Алеї Героїв міського кладовища.

Останнім місцем спочинку Юрія Гусара стане кладовище у рідному Уховецьку.

Вічна слава і світла пам’ять Героям!

Святий Миколай –  уже у Ковелі. Сьогодні у дитячій бібліотеці він особисто зустрічав дітвору.

У затишній кімнаті зібралася малеча, щоб поділитися з Чудотворцем своїми мріями, розповісти вірші, пригадати добрі вчинки та отримати солодкі подарунки.

Поринути в атмосферу зимової казки хлопчикам і дівчаткам допомогли актори театру-студії «10 ряд 10 місце». Вони підготували для маленьких відвідувачів інтерактивну програму з іграми, піснями, танцями та веселими завданнями, які подарували дітям щирі усмішки й чудовий настрій.

Поспілкуватися зі  Святим Миколаєм та долучитися до тематичних активностей можна у бібліотеці для дітей за адресою: вул. Олени Пчілки, 13. Резиденція працюватиме до 12 грудня з 12:00 до 16:00.

Подякували українським титанам і людям із золотими серцями — тим, хто щодня стоїть між нами й ворогом. Це наші військові та волонтери — незламний тандем, який дає Україні силу вистояти.

Сьогодні у народному домі «Просвіта» відбувся теплий і зворушливий захід, приурочений до двох важливих дат: 5 грудня — Міжнародний день волонтера і 6 грудня — День Збройних Сил України.

Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять тих, хто назавжди залишився в строю, та поклали квіти до стели загиблих земляків.

Звертаючись до громади, міський голова Ігор Чайка підкреслив, що українська міць — у взаємодії й спільному прагненні до Перемоги:

«Наші військові — це щит держави. Волонтери — її невтомна підтримка. Країна вірить у своє військо. Ви — гордість нашої нації. Дякуємо, що щодня даєте надію, боретеся і бережете нашу державу. Пишаємось вами».

Він подякував усім людям доброї волі, які без гучних слів і очікувань просто творять добро:

«Волонтери надихають наших бійців своєю невичерпною енергією та бажанням допомогти в будь-який момент. Спасибі, що ви поруч із тими, хто цього найбільше потребує».

Під час заходу відбулося вручення орденів «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно). Ними удостоєно полеглих Захисників — Селіванова Сергія Георгійовича та Степашука Романа Ростиславовича. Нагороди отримали рідні Героїв.

Відзнакою Міністра оборони України — медаллю “За поранення” нагороджено Ленартовича Василя Григоровича.

Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ “Хрест хоробрих” відзначено Артемука Романа.

За віддану службу, професійність і мужність військовослужбовці, ветерани війни отримали Подяки міського голови.

До Міжнародного дня волонтера відзначили небайдужих мешканців, громадські організації та релігійні громади, які невтомно допомагають Збройним Силам та підтримують наших захисників.

Продовжився захід патріотичним концертом, у якому звучали слова вдячності, любові та віри — у наших людей, у нашу армію, у нашу Перемогу.

Працював ярмарок, де збирали кошти на потреби ЗСУ. І кожна куплена річ, кожна гривня — це маленький внесок у велику справу.

Ми пишаємось нашим славним військом і невтомними волонтерами.

Слава Україні! Слава її Героям!

Миколай Чудотворець – захисник, наставник і покровитель дітей. Він дарує всім віру в чудесне здійснення бажань, вселяє в наші душі світлі почуття, надихає на добро.

Напередодні свята заступниця міського голови Наталія Маленицька та начальник служби у справах дітей Жанна Вельма відвідали маленьких пацієнтів, які проходять лікування в стаціонарному педіатричному відділенні Ковельської дитячої лікарні.

Наталія Дмитрівна побажала дітям найголовнішого – швидшого одужання та мирного дитинства, підбадьорила батьків, подякувала медикам за роботу.

Хлопчики та дівчатка отримали подарунки. Такі ж гостинці передали дітям, які перебувають в інфекційному відділенні Ковельського МТМО.

Солодощі забезпечили святковий настрій, а позитивні емоції тільки сприятимуть швидкому одужанню дітей.