Наш Герой – Леонід Семенюк. Цей осінній день, коли Ковель прощався з командиром підрозділу, капітаном, ніби намагався передати частинку його душі — такої ж світлої, сонячної й теплої.
Леонід Семенюк народився 14 травня 1994 року в селищі Луків Волинської області. Там пішов до школи. Рано втратив батька, тож змалку став для мами — Наталії Олександрівни — головною опорою. Через сімейні обставини вони переїхали до Дніпра, де Леонід зростав, дорослішав і ставав справжнім чоловіком. Він рано навчився самостійності — готував, навчався, дбав про дім і домашніх улюбленців. Уже тоді проявилася та внутрішня сила, яка згодом загартувала його характер.
Після 9-го класу Леонід із мамою повернулися на Волинь, і хлопець вступив до обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою. Згодом продовжив навчання у Дніпропетровському національному університеті залізничного транспорту на кафедрі військової підготовки, яку закінчив з відзнакою.
Після цього служив у Києві. У 2021 році звільнився з військової служби, плануючи розпочати нову сторінку життя. Але з початком повномасштабної війни у лютому 2022 року він без вагань став до лав захисників України. Спершу служив у Старокостянтинові, а згодом — у найгарячіших точках фронту. Казав просто: «Хто ж, як не я? Україна в нас одна».
Хлопець любив усе українське: пісні, книжки, історію. Віддавав перевагу документальним творам про визвольну боротьбу, УПА, полк «Азов», події 2014 року. Шукав рідкісні видання, бо прагнув знати правду.
Щомісяця частину свого забезпечення переказував на допомогу армії, бо вважав: «Гроші мають працювати на перемогу».
З юних років займався воркаутом і силовими тренуваннями, надихав цим інших. Де б не жив — завжди знаходив спортзал і продовжував тренування.
Саме спорт подарував йому зустріч із коханням. Під час служби у Старокостянтинові відвідував фітнес-клуб у Хмельницькому, де познайомився з Катериною, яка там була тренером. У серпні цього року вони одружилися. Подружжя чекало на поповнення.
Леонід мав можливість перейти до більш безпечного підрозділу. І хоча розглядав такий варіант — аби спокійніше було дружині, зробити цього не встиг. Він мріяв про мир, про родину, але війна забрала його надто рано. Йому було лише 31.
2 жовтня 2025 року біля села Садки Сумської області командир підрозділу Збройних Сил України, капітан Леонід Олександрович Семенюк загинув — до останнього лишаючись вірним присязі, народу й Україні.
«Ще одне серце перестало битися за Україну. Це був справжній патріот, людина честі й гідності, мужності й відваги. Життєвий шлях Леоніда Семенюка проліг через багато міст, але скрізь він залишав після себе добру пам’ять, повагу й вдячність. Він був справжнім сином України — світлим, чесним, сильним і добрим», — відзначив міський голова Ігор Чайка, висловивши від усієї громади щирі співчуття мамі Наталії Олександрівні, вітчиму Сергію Васильовичу, дружині Катерині, тещі Валентині Іванівні, бабусям Світлані Василівні та Катерині Степанівні, друзям, побратимам — усім, хто знав і любив Леоніда.
У пам’ять про випускника Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою, який навічно зарахований у лави ліцеїстів, щоденно буде лунати удар дзвону. Так у закладі вшановують кожного учня, викладача, які загинули на війні.
Поховають Леоніда Семенюка на Алеї Героїв міського кладовища.
Вічна пам’ять і слава!
