Є люди, які після себе залишають не лише спогади, а й світло. Сьогодні ковельчани віддали останню шану саме такій людині, своєму земляку, воїну Віталію Степановичу Мартинюку. Людині, яка прожила гідне життя, зробила багато добрих справ, залишила по собі світлу пам’ять у рідних, друзів, побратимів і всіх, хто її знав.
Про це свідчать розповіді рідних, друзів, дописи, які з’явилися в соціальних мережах після загибелі Віталія. У кожному з них — біль втрати, вдячність і повага. Бо він був людиною, яка заслуговувала на такі слова.
Віталій — ковельчанин. Навчався у загальноосвітній школі №11, а також у нашій школі мистецтв, адже з дитинства захоплювався музикою. Згодом — у Волинському фаховому коледжі культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського на відділенні духових інструментів.
Любов до музики й творчості супроводжувала його все життя. У 2004 році Віталій долучився до команди, яка відкрила у Ковелі магазин музичних інструментів «До мажор». Згодом змінив сферу діяльності, але псевдо «Мажор» залишилося з ним назавжди. Бо в цьому слові — весь Віталій: оптиміст, життєлюб, людина з прекрасним почуттям гумору, доброзичлива і світла.
Він був дуже багатогранною людиною. Ще однією його великою пристрастю були автомобілі та дороги. Рідні пригадують, що першу машину, яку вони придбали, він сам довів до ладу і почав надавати на ній послуги таксі.
Пізніше пов’язав своє життя з міжнародними вантажними перевезеннями й багато років працював в одній із транспортних компаній у Польщі.
Та вже в перші дні повномасштабного вторгнення росії Віталій повернувся до України і вступив до лав Ковельського батальйону територіальної оборони.
Згодом, 13 квітня 2022 року, його мобілізували до військової частини А2042. Через два роки він був переведений до 14 окремої механізованої бригади імені князя Романа Великого, де проходив службу на Харківщині.
Одного разу Віталій сказав дружині Тетяні, що добре було б продати їхній старенький бус і придбати для фронту пікап. Родина й друзі допомогли зібрати необхідні кошти, і автомобіль вдалося купити. Такі справи найкраще говорять про людину.
За словами командира, сержанта Олександра Буріса, Віталій був справжнім професіоналом. Він легко справлявся з будь-якою технікою, міг переналаштувати автомобіль під бойові завдання, встановити РЕБ чи Starlink, щоб усе працювало безвідмовно. Уміло маневрував під ворожими обстрілами та знаходив вихід навіть із найскладніших ситуацій. А ще мав надзвичайно важливий для фронту дар — підтримати побратимів, додати їм настрою й налаштувати на позитив.
За сумлінну службу Віталія Мартинюка неодноразово було нагороджено відзнаками Головнокомандуючого Збройних Сил України та командуванням 14-ї Окремої механізованої бригади.
Його близькі надзвичайно тепло і з великою любов’ю розповідають про Віталія, про його вдачу. Вони зазначають, що він був дуже турботливим. Знаючи, що вони теж перебувають у постійній напрузі, Віталій часто надсилав лише смайлик або коротке повідомлення. Для сім’ї це означало найголовніше — з ним усе добре.
Таке вітання рідні отримали і вранці 14 липня. А вже вдень надійшла страшна звістка.
Водій-електрик І радіолокаційної станції радіолокаційного взводу батареї артилерійської розвідки військової частини А1008, рядовий Віталій Мартинюк загинув внаслідок ворожого артилерійського обстрілу, отримавши поранення, несумісні з життям.
«За кілька місяців Віталію мало б виповнитись 50 років. Але його життєвий шлях, на жаль, обірвала війна. Дякуємо воїну за його громадянську позицію, мужність і відвагу. Він ні хвилини не вагався — повернувся з-за кордону до рідного міста і з перших днів повномасштабної війни став на захист України. Але цястрашна війна безжально забирає найкращих. Вона руйнує українські родини, залишає дітей без батьків, а батьків — без дітей. Та вона не здатна забрати пам’ять і вдячність», – сказав міський голова Ігор Чайка під час громадянської панахиди.
Від усієї громади він висловив співчуття мамі Марії Едуардівні, дружині Тетяні, доньці Вікторії, синові Юрію, сестрі Руслані, усім рідним і близьким.
Поховали Віталія Мартинюка на Алеї Героїв міського кладовища.
Світла пам’ять.
Вічна слава Захиснику України.
Таким згадують Віталія Мартинюка люди, які його знали. Дописи із соцмереж
«Світлий, талановитий та щирий… Таким Віталій Мартинюк, випускник духового відділу 1995 р., назавжди залишиться у стінах училища. Він творив красу, а віддав найдорожче — своє життя за мирне небо над рідною землею. Творчість, до якої він торкався, тепер лунатиме як вічна пам’ять.
У стінах училища завжди плекали культуру, добро і світло. Саме таким був Віталій — світлим, творчим і закоханим у життя. Коли ворог прийшов нищити нашу землю, він обрав шлях воїна. Віталій поклав на вівтар свободи свій талант, свої незіграні ролі, свої пісні та молоде життя. Ми не забудемо твій героїчний вчинок, усмішку та жагу до перемоги.
Герої не вмирають, вони стають небесним ансамблем! Вічна пам’ять Герою!!!», — зі сторінки Волинського фахового коледжу культури і мистецтв імені Ігоря Стравінського у Фейсбук.
«Боронячи Україну, не стало нашого близького Друга, Музиканта, Колеги, з яким відкривали двері музичного магазину! Він був не лише колегою, а й гідним товаришем, життєрадісною Людиною, в якого були плани на майбутнє… Багато чому можна було навчитися у нього! Дуже шкода, що такі люди рано йдуть з життя… Віталька, назавжди в наших серцях! Памʼятаємо, любимо, сумуємо… Співчуття родині та всім близьким!», — Вікторія, «До Мажор».
