Автор: Семерей Руслана Віталіївна

Про результати роботи за 2025 рік перед громадою звітує міський голова. Учора зустріч відбулася з мешканцями мікрорайону «Ковель-2» — на території, яка упродовж останніх років зазнала кардинальних змін. Поруч — ліцей №12, де вже завершено термомодернізацію приміщення та впорядковано територію, а також ЗДО №9, у якому роботи з утеплення будівлі перебувають на фінальній стадії.

До розмови також долучилися секретар міської ради Оксана Багнова, перший заступник міського голови Тарас Яковлев, заступник міського голови, керуючий справами виконавчого комітету Іван Чуліпа, депутати міської ради, керівники структурних підрозділів виконкому.

Під час виступу Ігор Чайка акцентував, що в умовах повномасштабної війни головним пріоритетом громади залишається підтримка Сил безпеки і оборони. Він зазначив, що упродовж року з бюджету було спрямовано майже 48 млн грн на допомогу військовим підрозділам. Зокрема, придбано сотні безпілотників, десятки зарядних станцій, старлінків та іншого необхідного обладнання. За кошти субвенцій з місцевого бюджету оборонці також закуповували спеціальні військові засоби.

Загалом у 2025 році видатки громади, пов’язані з війною, становили 124 млн грн. Крім того, що видатки здійснено на допомогу Силам оборони, їх використали на реконструкцію приміщення дитячої поліклініки під ветеранський простір, облаштування укриттів, допомогу ВПО, підтримку сімей загиблих захисників, учасників бойових дій та поранених військовослужбовців, увічнення пам’яті, надання пільг, а також відновлення пошкоджених об’єктів прифронтової Марганецької громади в межах проєкту «Пліч-о-пліч: згуртовані громади».

Окремо міський голова наголосив на важливості підтримки ветеранів та їхніх родин. У Ковелі триває створення сучасного ветеранського простору на вулиці Олени Пчілки, а також розширюється система соціального супроводу, психологічної допомоги. Йшлося і про розвиток спорту, зокрема адаптивного, як важливого інструменту реабілітації ветеранів.

Підкреслено роль міжнародного партнерства, завдяки якому громада отримує техніку, гуманітарну допомогу та реалізовує спільні проєкти. Попри війну Ковель залишається відкритим до міжнародної співпраці та нових інвестицій. Цей додатковий фінансовий ресурс суттєво допомагає розвитку міста. Наразі в Ковелі реалізовуються проєктів на понад мільярд гривень.

Значну увагу у звіті приділено розвитку освіти та медицини: термомодернізацію закладів, оновлення матеріально-технічної бази, створення сучасного інсультного центру та встановлення магнітно-резонансного томографа.

Говорив мер про ремонт доріг, модернізацію водопровідно-каналізаційного господарства, розвиток енергетичної незалежності та благоустрій територій.

— Дякую усім ковельчанам, нашим підприємствам, усім, хто працює і розвиває громаду. Дякую своїм заступникам, працівникам управлінь, відділів, комунальних підприємств — усім, з ким щодня знаходимось пліч-о-пліч. Обсяг роботи сьогодні надзвичайно великий, але саме завдяки спільним зусиллям ми маємо результат і продовжуємо рухатися вперед, – зазначив Ігор Чайка.

Частина зустрічі пройшла у форматі діалогу. Людей хвилювали питання щодо облаштування санітарних кімнат у гімназії №2, порушувалася проблема бездомних собак, благоустрою територій, будівництва тротуарів на окремих вулицях. Усі питання взяті в роботу.

Наступні зустрічі міського голови з мешканцями громади відбудуться:

5 травня — о 17:00 на території ліцею №11;

6 травня — о 17:00 на майданчику паркової сцени у парку культури і відпочинку імені Лесі Українки.

У Ковелі сьогодні попрощалися зі старшим солдатом Геннадієм Владиславовичем Білецьким.

Геннадій народився 15 серпня 1987 року у Ковелі. Навчався у ЗОШ №10. Проходив строкову військову службу на Волині, де зарекомендував себе відповідальним і дисциплінованим воїном. Батьки неодноразово отримували подяки від командування за сина.

У мирному житті працював у різних охоронних структурах — «Феміда-2», «Арсенал». Згодом трудився на будівництві та приватних підприємствах.

Коли у 2014 році війна прийшла на українську землю, ковельчанин добровільно став до лав захисників України та здобув свій перший бойовий досвід у зоні АТО.

Після демобілізації повернувся до рідного міста, працював, будував своє сьогодення. Та коли країна знову потребувала своїх захисників, у травні 2025 року він вдруге підписує контракт та повертається на військову службу.

Невдовзі опинився на найгарячіших ділянках фронту. 25 червня поблизу населеного пункту Попів Яр внаслідок удару ворожого дрона отримав надзвичайно важкі поранення. Попри нестерпний біль, численні операції, лікування та реабілітацію, він до останнього боровся за життя.

Найбільшим світлом для Геннадія була донечка Варвара. З нею він постійно підтримував зв’язок, ділився теплом, турботою і батьківською любов’ю.

Дівчинці лише 13 років, але війна змусила її подорослішати значно раніше. Її мама Оксана, яка певний час перебувала за кордоном, повернулася зі Швейцарії, аби стати на захист України, своєї донечки й майбутнього рідної землі.

Спілкуючись із рідними в останні місяці, Геннадій багато переосмислював, згадував людей, які були поруч у різні періоди життя, і просив передати їм вибачення, слова вдячності і розуміння.

На жаль, 30 квітня 2026 року серце воїна зупинилося.

Щирі співчуття сестрі Тетяні, донечці Варварі, усім рідним, близьким, друзям і побратимам.

Поховали Геннадія Білецького на міському кладовищі у Ковелі — поруч із батьками.

Вічна пам’ять і шана Захиснику!

Учора у Транскордонному центрі діалогу культур проходив відкритий шаховий турнір памʼяті загиблого захисника України Геннадія Марчука. Символічно, що він відбувся у день народження Героя. 3 травня Геннадію мало б виповнитись 58 років. Ковельчанин із дитинства захоплювався цією інтелектуальною грою, був чемпіоном Волині серед юніорів.

Захід об’єднав 120 учасників різного віку з 6 областей України — від юних прихильників гри до досвідчених шахістів, які зібралися, щоб вшанувати світлу пам’ять воїна.

З вітальним словом до присутніх звернувся міський голова Ігор Чайка, який підкреслив важливість збереження пам’яті про полеглих Героїв:

– Такі ініціативи об’єднують нашу громаду, нагадують про ціну, яку Україна платить за свою свободу. Переконаний, що цей турнір стане ще однією доброю традицією нашого міста. Вітаю усіх учасників заходу та бажаю чесної гри, наснаги, гідних суперників та перемог.

Результати змагань:

1 місце – Слепчук Данило (м. Луцьк)

2 місце – Закордонець Олександр (м. Луцьк)

3 місце – Неділько Василь (м.Луцьк)

Серед жінок :

1 місце – Бас Катерина (м. Луцьк)

2 місце – Гузь Світлана (м. Ковель)

3 місце – Карпачевська Ольга (м. Ковель)

Серед шахістів 65+ (1961 р.н.та старші):

1 місце – Янюк Валентин (м. Ковель)

2 місце – Мазуркевич Віктор (м. Луцьк)

3 місце – Мазилюк Микита (м. Луцьк)

Серед військових шахістів:

1 місце – Лапін Дмитро (м. Володимир)

2 місце – Римарчук Юрій (Рівенська обл.)

3 місце – Дорохольський Ігор (м. Ковель)

Серед юнаків 2009 р.н.- 2015 р.н.:

1 місце – Ракубовчук Данило (смт. Ратне)

2 місце – Смаль Дем’ян (м. Луцьк)

3 місце – Щерба Адріан (м. Ковель)

Серед юнаків 2016 р.н. та молодших.:

1 місце – Ляшук Костянтин (м. Луцьк)

2 місце – Дорохольський Олександр (м. Ковель)

3 місце – Ткачук Дмитро (м. Ковель)

Серед дівчат 2009 р.н. та молодших.:

1 місце – Козак Юлія (м. Ковель)

2 місце – Озарко Анастасія (Львівська обл.)

3 місце – Козак Валерія (м. Ковель)

Кращий результат серед шахістів з міжнародним рейтингом <1800 – Харчук Юрій (м. Ковель)

Кращий результат серед шахістів з міжнародним рейтингом <1600 – Фільченко Іван (м. Луцьк)

Організатори — ГО «Шахово-шашкова федерація міста Ковеля» – висловлюють щиру вдячність меценатам та спонсорам за підтримку та вагомий внесок у розвиток та проведення змагань.

Турнір ще раз довів, що пам’ять про воїнів живе в серцях людей, а такі події стають важливим символом вдячності нашим Героям.

11 років наша Україна бореться за своє майбутнє. 1530 днів триває повномасштабна війна, яка щодня випробовує нас на силу, стійкість і єдність, залишає у серцях біль, який часом важко витримати.

Сьогодні Ковельська громада зібралася, щоб провести в останню земну дорогу свого земляка, учасника АТО, волонтера, людину, яка у непрості для держави часи стала на її захист і дбала про спокій у нашому місті — молодшого сержанта Ковельського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки Володимира Карпука.

Про те, яким він був і який шлях пройшов, під час громадянської панахиди говорив міський голова Ігор Чайка.

Практично все життя Володимира було пов’язане з Ковелем. Володимир народився 17 грудня 1975 року. Навчався у школі №11, після дев’ятого класу вступив до Шацького лісового технікуму. Пройшов строкову службу, після чого повернувся до рідного міста і почав будувати своє життя.

Працював у КП «Добробут», «Ковельтепло», на залізниці, у приватних підприємствах.

Коли у 2014 році росія розпочала війну проти України, Володимир багато думав про те, що його місце — поруч із тими, хто боронить державу. І він прийняв рішення підписати контракт.

Півтора року служив у розвідці. У його підпорядкуванні було шестеро бійців, і він завжди найбільше переживав за кожного з них, вважав своїм обов’язком берегти хлопцям життя. За сумлінну службу був нагороджений пам’ятною медаллю військової розвідки.

Участь у бойових діях під час АТО залишила свій слід — підірвала здоров’я, забрала внутрішній спокій. Особливо важко він пережив втрату свого бойового побратима і друга, теж Володимира, родом із Черкащини.

Навіть після демобілізації ті події ще довго були з ним — у спогадах, у думках, у снах.

Щоб знайти душевну рівновагу, Володимир багато часу проводив за улюбленими справами — мисливством і риболовлею. Особливим місцем для нього було озеро Святе. Разом із мамою, Ніною Іванівною, вони часто їздили у цей чарівний куточок Полісся. У кожного був свій човен, свої рибальські історії. До них приєднувалися друзі. Могли тижнями жити в наметах, готувати їжу на вогнищі, рибалити, просто бути серед природи.

Повномасштабне вторгнення знову змінило життя Володимира, як і кожного українця. Він одразу вступив до добровольчого формування територіальної громади і разом з іншими ковельчанами патрулював місто.

У цей непростий час доля подарувала йому важливі зустрічі.

Він познайомився з Наталею. Вони стали одне для одного підтримкою, опорою, близькими людьми. Офіційно оформити стосунки не встигли, але жили як справжня родина.

Тоді, крім мами, доньки Тетяни та сина Владислава, у Володимира з’явилася ще одна велика родина. Він щиро прийняв дітей Наталі, а для маленького Даміра — її онука — став справжнім дідусем. Вони разом гуляли містом, ходили до річки, гралися, проводили час. І саме в таких простих моментах він був по-справжньому щасливим.

Ще однією важливою людиною у його житті став волонтер із Великої Британії — Девід Гастон. Від перших днів війни він допомагав Україні, привозив необхідне нашим захисникам і людям, які живуть на прифронтових територіях.

Володимир неодноразово їздив разом із ним на схід України. Спільна справа переросла у щирі товариські відносини.

Поблизу лінії фронту Володимир бачив багато людського болю. Одного разу він привіз на Волинь тіла трьох загиблих воїнів — це була одна з найважчих і найдовших доріг його життя.

А у лютому цього року його мобілізували. З огляду на стан здоров’я він проходив службу на Волині, у п’ятому відділі Ковельського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки у Старій Вижівці.

10 квітня під час виконання службових обов’язків він відчув різке погіршення самопочуття — стався гіпертонічний криз, він знепритомнів і впав у кому.

Медики боролися за його життя до останнього. Але, на жаль, 1 травня 2026 року, після перенесеного інсульту, серце Володимира Карпука зупинилося. Йому було лише 50…

Сьогодні з Великої Британії приїхав попрощатися з Володимиром Карпуком волонтер Девід Гастон. Він дуже щиро і тепло говорив про свого українського товариша, розповів про те, як вони неодноразово їздили на схід, як люди з різних країн, розмовляючи різними мовами, змогли знаходити порозуміння та долати разом кілька тисяч кілометрів.

За словами Девіда, у Володимира була своя секретна зброя.

— Перше — це чудовий український гумор, який, як виявилося, дуже подібний до гумору британської армії, в якій я служив. Якось так дуже швидко ми зрозуміли це, і це дозволило нам дуже гарно спілкуватися. Наступна секретна зброя, яку він називав — «дядько Гугл».

Він розповів, що у 2022–2023 роках вони дуже багато подорожували разом. Інколи  вони були просто вдвох, інколи до них приєднувалися інші члени команди з України. Всі разом відвідували місця, які були дуже близькими до передової, щоб надати допомогу цивільним і військовим.

Як зазначив волонтер з Великої Британії, кожен, хто їздив у ці місця, відчував страх — і дуже багато страху.

— Але Вова ніколи не казав мені, що ми не маємо їхати в ці місця. Він завжди підтримував мене на передовій і часом казав мені: «Ти — божевільний хлопець». Я не знаю, хто з нас був божевільнішим.

Він згадував, що саме такі маленькі речі, які супроводжували їх у дорозі, робили роботу простішою. Втім, було й гаряче.

— Остання поїздка разом… Ми відвідали хлопців у Слов’янську, Куп’янську та Бахмуті. І  поїхали забирати загиблих Героїв. Тоді я вперше побачив його дуже сумним.

Девід зізнався, що подорожував з багатьма волонтерами, але якби довелося обрати одного — це завжди був би Вова. Через його почуття гумору та глибоке розуміння того, як це — бути солдатом на передовій.

— Вова називав мене «мій англійський брат». Це найбільший комплімент, який я колись чув. У британській армії ми говоримо: солдат ніколи не загинув, поки його ім’я пам’ятають. Скільки мені доведеться жити, я завжди згадуватиму його ім’я, тому що він був справжнім і відданим другом, — поділився він  особливо особистими словами на завершення своєї промови.

В Україні теж кажуть: людина живе доти, доки її пам’ятають. Дякуємо Володимиру за любов до своєї країни. За службу. За небайдужість. За вміння бути поруч тоді, коли це було найбільш потрібно.

Пам’ятаймо!

Від усієї громади висловлюємо щирі співчуття мамі Ніні Іванівні, доньці Тетяні з родиною, сину Владиславу, сестрі Валентині, дружині Наталі, її дітям, друзям, побратимам — усім, хто любив, поважав і цінував Володимира.

Поховали Володимира Карпука на Алеї Героїв міського кладовища.

Вічна пам’ять і слава.

У Галереї мистецтв представлено особливий фотопроєкт — виставку «ДНК любові», присвячену жінці, матері, Берегині. Красивій і багатогранній, сильній і ніжній водночас.

Це історія про 20 доль — 20 унікальних світів. Кожен портрет — це не просто зображення, а глибоке відчуття любові, очікування, тривоги, сили та віри.

Героїні — жінки з різними, але однаково непростими історіями: ті, хто проживає втрату; хто чекає повернення своїх чоловіків, синів із полону; чиї рідні військовослужбовці вважаються зниклими безвісти; жінки, які виховують прийомних дітей; дружини діючих військовослужбовців, а також ті, хто втратив дім через війну і знайшов прихисток у Ковелі.

Як зазначає організаторка виставки — директорка міського центру соціальних служб  Інна Третяк, вони хотіли показати образ сучасної української Матері. Берегині, яка встигає все: працювати, волонтерити, виховувати дітей, навчатися і, попри всі виклики, зберігати віру — в Бога, у людей, у Перемогу.

«Саме такі жінки — поруч із нами. На світлинах ми бачимо різні грані цієї сили: любов, що рятує; любов, що чекає; любов, що гартує і допомагає долати біль. Вони різні, але їх об’єднує головне — незламність», — каже пані Інна.

Передати ці глибокі сенси вдалося авторці світлин — талановитій ковельській фотографині Аліні Пилипець. Вона — мама трьох дітей, яка добре знає ціну щоденної турботи, тривог і безумовної любові. Саме це відчуття та її професіоналізм допомогли створити щирі, живі портрети.

Секретар Ковельської міської ради Оксана Багнова подякувала фахівцям міського центру соціальних служб, особисто Аліні Пилипець, усім, хто долучився до створення цієї виставки, а також її героїням.

«Цим проєктом ми хотіли сказати кожній: ви не одні. Поруч із вами є громада, є люди, які розділяють ваші переживання. Дякую кожній, хто відкрила своє серце і стала частиною цього проєкту. Ви показуєте, що життя має тривати, а добро — примножуватися», — наголосила вона.

Українські матері сьогодні — приклад для всього світу. Їхня безмежна любов, внутрішня міць і здатність до самопожертви вражають і надихають. Вони переживають біль і тривогу, хвилюються за своїх дітей, але знаходять у собі сили дарувати рідним спокій, тепло і затишок.

Низький уклін кожній. Ваша праця часто непомітна, але саме вона — найважливіша. Саме вона формує майбутнє нашої країни.

20 історій про наших героїнь можна прочитати у книзі «ДНК любові. Код незламності та життя», яку організатори підготували до відкриття фотовиставки.

Збірка починається такими словами:

Код любові — це не про слова.

Це про те, як ми тримаємо небо над своїми дітьми, поки чоловіки тримають фронт.

Це про зцілення через турботу про чужих дітей, які стали рідними.

Це про пам’ять, яка не гірчить, а дає сили йти далі.

Приходьте у Галерею мистецтв і познайомтеся з цими незламними й світлими жінками ближче.

Сьогодні Транскордонний центр діалогу культур перетворився на справжній вулик — тут вирували енергія, азарт і командний дух. Уперше в Ковелі відбулися масштабні змагання «Ковельська миля – 1518» під гаслом: «Об’єднаймося ж, брати мої! В єдності ми — сила!».

Понад 700 учасників, 24 команди навчальних закладів, спортивних шкіл і громадських організацій міста — і всі з однією метою: підтримати одне одного та разом подолати дистанцію.

Ініціатором заходу став директор ДЮСШ №1 імені Петра Стуса Віталій Волосюк. Ідея виявилася значно глибшою, ніж просто забіг — це про історію, традиції та єдність. Адже «Ковельська миля» — це 1518 метрів, символічна відстань, що відсилає до року надання місту Магдебурзького права.

Кожна команда бігла разом — як одне ціле, ніби в одному човні. Чотири кола (без ста метрів) стали шляхом справжньої взаємопідтримки.

Привітати учасників прийшли міський голова Ігор Чайка, начальник управління культури, молоді, спорту та туризму Андрій Мигуля, відповідальний секретар Федерації легкої атлетики Волині Олександр Хриплюк, а також бронзова призерка чемпіонату Європи серед юніорів у бігу на 100 метрів Уляна Степанюк.

«Ми — громада, яка шанує традиції, підтримує одне одного і вміє єднатися. Дякую організаторам — МЦ “Спорт для всіх”, а особливо Віталію Варфоломійовичу Волосюку — за таку ідею. Знаково, що дистанція “Ковельської милі” пов’язана з важливою сторінкою в історії міста — роком надання Ковелю Магдебурзького права. Дякую кожному, хто прийняв цей виклик і сьогодні тут», — сказав міський голова Ігор Чайка під час відкриття змагань.

Своїми враженнями поділилася й Уляна Степанюк, яка нині готується до чемпіонату світу серед юніорів у США. Вона відзначила, що такі заходи надихають і засвідчують: Ковель живе активним спортивним життям.

До змагань долучилися не лише учні, а й батьки. Зокрема, Тетяна Камінська прийшла підтримати сина та його команду ФЦ «Ковель», але разом з іншими батьками вирішила і сама взяти участь у забігу. Бо коли панує така атмосфера — осторонь залишитися складно.

У результаті всі призові місця вибороли команди Волинського обласного ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою імені Героїв Небесної Сотні.

«Ковельська миля – 1518» стала не просто спортивною подією, а символом згуртованості громади. Тут бігли не заради секунд — бігли заради відчуття єдності.

І, схоже, цей старт — лише початок нової традиції.