Автор: Семерей Руслана Віталіївна

8 травня – День пам’яті та перемоги над нацизмом. Україна разом із народами світу вшановує пам’ять усіх, чиї життя забрала Друга світова війна. Це день скорботи, вдячності й глибокої шани до тих, хто став на захист людства та виборював мир для майбутніх поколінь.

Минуло понад вісім десятиліть, але біль тих втрат не стирається. І сьогодні, коли на українській землі знову гримить зброя, ми особливо гостро розуміємо справжню ціну миру, свободи й незалежності. Наш народ знову проходить через тяжкі випробування, втрачає найдорожчих, відстоює право жити у своїй державі, говорити рідною мовою, виховувати дітей у своїй країні.

У День пам’яті та перемоги над нацизмом у Ковелі біля монумента жертвам Другої світової війни відбувся меморіальний захід та покладання квітів.

Звертаючись до присутніх, міський голова Ігор Чайка зазначив: “Події сьогодення та війна, яку ми переживаємо, доводять: лише в нашій єдності та підтримці усього цивілізованого світу ми здатні протистояти цьому злу. У цей день ми схиляємо голови перед усіма, хто боровся за мир у минулому, і перед тими, хто нині захищає Україну. Пам’ятаємо кожного воїна, кожну невинну жертву, кожну зламану війною долю.

Пам’ять робить нас сильнішими. Єдність допомагає вистояти. А віра в перемогу додає сил іти вперед заради майбутнього, заради життя”.

Біля Братської могили та меморіального знаку страченим в’язням Ковельської тюрми, що на кладовищі, священники Православної Церкви України відслужили панахиди.

Низький уклін усім воїнам — героям минулого та захисникам сьогодення.

Пам’ятаємо подвиг кожного.

Звіт міського голови перед громадою — це не лише можливість підбити підсумки зробленого, а й нагода почути людей, обговорити актуальні проблеми та спільно визначити пріоритети на майбутнє. Саме у такому форматі протягом останніх днів у різних мікрорайонах міста проходили зустрічі Ігоря Чайки з ковельчанами.

Під час відкритого діалогу, що відбувся у центральній частині міста, мешканці порушували питання, які хвилюють громаду сьогодні. Однією з тем, яка викликала жваве обговорення, стало паркування автомобілів у місті. Хаотично залишені автівки на тротуарах, пішохідних переходах, поблизу перехресть чи у дворах не лише створюють незручності для пішоходів, а й нерідко перешкоджають руху екстрених служб.

Міський голова повідомив, що у громаді запрацював механізм контролю за дотриманням правил зупинки, стоянки та паркування транспортних засобів.

Відповідні повноваження отримав інспектор з паркування відділу муніципальної варти. Перші дні його робота мала роз’яснювальний характер — водіям нагадували про правила та попереджали про відповідальність. Нині за порушення передбачені штрафи — від 340 до 680 гривень.

Крім того, ремонти прибудинкових територій останнім часом планують спільно з мешканцями, які самі визначають найбільш раціональне використання дворового простору — де залишити зелену зону чи дитячий майданчик, а де будуть місця для паркування автомобілів.

Обговорили питання утримання захисної споруди цивільного захисту на території парку імені Лесі Українки. Оскільки балансоутримувачем укриття є регіональна філія «Львівська залізниця» АТ «Українська залізниця», міська влада не має законних підстав спрямовувати кошти місцевого бюджету на проведення там ремонтних робіт.

З метою захисту інтересів громади Ковельська окружна прокуратура звернулася до суду з позовом щодо зобов’язання балансоутримувача привести споруду у належний технічний стан та забезпечити її готовність до використання за призначенням. Водночас укриття залишається відкритим і доступним для мешканців під час оголошення повітряної тривоги.

— Ми всі хочемо бачити Ковель комфортним, безпечним і впорядкованим. Але це можливо лише тоді, коли це стане нашою спільною відповідальністю, коли кожен сумлінно працюватиме на своєму місці. Поважати правила — означає поважати одне одного і своє місто, — наголосив Ігор Чайка.

Такі зустрічі вкотре підтверджують: відкритий діалог між владою і громадою допомагає не лише озвучувати проблеми, а й знаходити конкретні рішення для розвитку громади.

П’ятнадцять місяців рідні Анатолія Смаля жили надією. Вірили, що зможуть знову обійняти сина, брата, почути його голос, побачити усмішку. Та, на жаль, війна принесла у цю родину страшну звістку.

Сьогодні Ковельська громада віддала останню шану Герою, подякувала йому за мужність, стійкість і провела в останню земну дорогу людину, життя якої обірвалося надто рано.

Анатолій Смаль народився 14 серпня 1987 року у Ковелі. Навчався у школі №4, згодом — у ЗОШ №10. Фах різьбяра по дереву здобув у професійно-технічному училищі №5.

За спеціальністю працювати не довелося, однак обрана в юності справа назавжди залишилася його особливим захопленням. У родинному домі й досі зберігаються створені ним картини та декоративні вироби з дерева — безцінна пам’ять, у яку він вклав частинку своєї душі.

У різні роки працював пекарем у приватній пекарні, експедитором на «Юконі», будівельником у місцевих бригадах та за кордоном.

Ще в дитинстві він пізнав біль втрати — коли йому було лише 11 років, через хворобу помер батько. Саме тоді у ньому загартувалося особливе відчуття відповідальності за рідних. Особливо теплими були його стосунки з мамою — Людмилою Михайлівною. Він завжди знаходив нагоду потішити її увагою чи маленьким подарунком.

Власної сім’ї Анатолій не створив, але був надійною опорою для своїх близьких. Трьох синів сестри Оксани любив як рідних, піклувався про них, оберігав. Щирі й теплі стосунки мав також із двоюрідною сестрою та її дітьми. Діти тягнулися до нього, бо відчували його доброту й щирість.

До війська Анатолія мобілізували 19 жовтня 2024 року. Після навчання він служив на Сумщині, а згодом — на Курщині. Сувора зима, мороз, важкі умови. Але він мужньо виконував бойові завдання. Постійно знаходив можливість поспілкуватися із близькими людьми, заспокоював їх, говорив, що все добре.

Рідні ще почули його голос 22 січня 2025 року. Тоді він сказав, що знову йде на позиції. Це був його третій вихід… і останній.

5 лютого родині повідомили, що Анатолій зник безвісти. Почалися довгі місяці болісного очікування, пошуків і надії. Переглядали списки, фото, відео, вдивлялися в обличчя звільнених з полону військових, вірили, що станеться диво. Але експертиза ДНК дала остаточну і болючу відповідь…

Життя солдата, розвідника-сапера аеромобільного батальйону військової частини А0281 Анатолія Сергійовича Смаля обірвалося 24 січня 2025 поблизу населеного пункту Погребки Суджанського району Курської області російської федерації.

Прощання із захисником відбулося у соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці.

«Війна забирає найкращих — щирих, працьовитих, тих, хто любив життя, свою родину, своє місто. Анатолій став до зброї, бо не міг бути осторонь. Наш обов’язок — пам’ятати його подвиг і робити все, щоб жертва наших Героїв не була марною, – сказав міський голова Ігор Чайка, звертаючись до рідних та громади. – Сьогодні ми розділяємо невимовний біль із мамою Людмилою Михайлівною, сестрою Оксаною, її родиною та всіма, хто знав і любив Анатолія».

Низький уклін воїну. Дякуємо за захист.

Поховали Анатолія Смаля на Алеї Героїв міського кладовища.

Світла пам’ять і вічна слава Герою.