За останні три місяці через Ковель проїхало біля сотні тисяч людей, які були змушені залишити свої домівки через війну. Найскладніші дні були від п’ятого до двадцятого березня. У той час прибувало по кілька потягів на день.
Міська влада одразу організувала розселення біженців. Цю ношу на себе взяли освітяни. Колективи шкіл, дитсадків у найкоротші терміни розгорнули у закладах тисячі спальних місць, налагодили харчування. Надзвичайно багато зроблено молитовними будинками, які досі продовжують цю роботу. Подбало місто і про відкриття медичного пункту, який вкрай був необхідним на залізничному вокзалі.
І саме там можна було зустріти найбільшу армію волонтерів. Вони були до цього незнайомі, але за кілька днів стали, наче одна сім’я.
Сергій Панасюк, якого у нашому місті знають як багаторічного організатора ковельських пробігів, і тут взявся координувати роботу двох сотень ковельчан, а згодом до них приєднались і мешканці інших регіонів.
«За всі часи у мене таких волонтерів ще не було. Я здивований. Всім дуже дякую. Низько вклоняюся за зусилля та самовіддачу. За цей час ми майже щоденно організовували ковельський марафон», – каже Сергій.
А роботи усім вистачало, бо наше місто приймало по кілька евакуаційних потягів. Люди прибували страшенно втомлені, налякані. І ковельчани взяли собі за мету не лише їх нагодувати, обігріти, але й додати трішки позитивних емоцій до знайомства з новим містом. Комусь прийшла ідея покликати на допомогу Event-агенство “Шоколад”.
І на пероні з’явився надзвичайно милий ведмідь, який зустрічав дітвору з сюрпризами, робив малечі подарунки, веселив хлопчиків і дівчаток. І мільйон фото поїхали з Ковеля з цим добряком.
Катерина пригадує, що якось з потяга вийшла жінка з маленьким хлопчиком. Дитина запитала, чи тут свято, бо немає війни. Мама відразу заплакала і пояснила, що бойові дії не всюди.
«Люди взагалі не очікували, що їх можуть так тепло зустріти”, – додає волонтерка.
На вокзалі обладнали кімнату для дітей і окрема група опікувалась маленькими пасажирами. Андрій, який приїхав з Харкова, розповів, що раніше продавав техніку на одному з найбільших ринків України – Барбашово. Війна зруйнувала його робоче місце. Доля закинула в Ковель, де він одразу став невід’ємною частиною дружньої вокзальної команди.
Дівчата хором сказали, що в Андрія дуже класно виходить ладити з малечею. А він узяв іграшку і побіг радувати нового маленького гостя.
Серед волонтерів – киянин Ігор, менеджер ресторанів. Потрапив до Ковеля випадково. Їхав до Львова як волонтер. Втім, побачив, що тут потрібна допомога, і залишився.
«Керую нічною зміною. Я завжди був впевнений, що люди на заході України максимально добрі і щирі. У Ковелі я ще раз у цьому переконався. І хоч родом з Донецька, тут для мене усе близьке та рідне”, – каже він.
Волонтери визнають, що працювали спочатку дещо хаотично. А згодом розділили повноваження, розробили структуру та обов’язки, продумали, що необхідно зробити, аби додати ефективності у своїй роботі.
Приємно здивувала активність ковельчан. Коли дізналися, що їдуть люди, які понад добу нічого не їли, то одразу відгукнулося дуже багато небайдужих. І мова йде не лише про Ковель чи громаду. Допомагали і мешканці інших районів. Варто лише було про щось попросити.
Це були справжні марафони добра. Вони загартували команду волонтерів і ще більше навчили діяти злагоджено.
У кожного з них є свої зворушливі спогади, історії, які запам’ятались із щоденного чергування. І більшість з них уже звиклись зі своєю новою роллю і не уявляють свого завтра без зустрічі з новими друзями.
У звичайному житті вони – продавці, підприємці, вчителі, будівельники, спортсмени, музиканти. А тепер вони – волонтери. Люди світла, які наближають нашу перемогу і роблять цей світ добрішим. Спасибі вам велике…
Варто додати, що цей матеріал готувався дещо раніше. Нині ж волонтерська команда вокзалу перепрофілювалась. Хтось повернувся на роботу, хтось пішов у Червоний Хрест, інші центри допомоги.
Хочеться вірити, що люди, які проїхали через наше місто за кордон, у найближчому майбутньому повернуться додому…
Все буде Україна!
