Уже п’ятий рік поспіль війна приносить нам важкі звістки. Вона безжально забирає тих, хто ще вчора будував своє життя, працював, мріяв, любив, виховував дітей.
Сьогодні ковельчани провели в останню земну дорогу нашого земляка — захисника України Андрія Андрійовича Повха. Прощання із воїном відбулося у соборі Благовіщення Пресвятої Богородиці.
Андрій народився і виріс у Ковелі. Навчався у школі №6, згодом — у Люблинецькій школі-інтернаті, а після цього — у професійно-технічному училищі №5. Усе його трудове життя було пов’язане з будівництвом.
Працював у Ковелі, інколи їздив на роботу до Києва, постійно вдосконалював свою майстерність. Він був із тих людей, які не лише сумлінно виконували свою справу, а й завжди були готові прийти на допомогу. Сусіди, друзі, знайомі знали: якщо звернутися до Андрія, він ніколи не відмовить.
Його життя не було легким. Андрій зростав у багатодітній родині, рано втратив батька. Згодом не стало мами та двох братів. Але попри всі випробування він не озлобився, а зберіг у собі доброту, душевне тепло і людяність. Був веселим, товариським, умів підтримати й розрадити. Саме за це його цінували й любили друзі.
Ще у шкільні роки він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Анною. На певний час їхні дороги розійшлися, але доля знову звела їх разом. У 2017 році вони створили сім’ю. Андрій став підтримкою не лише для Анни, а й для її синів — Дениса та Олександра. Проводив із хлопцями багато часу, спілкувався з ними, радів простим сімейним моментам.
31 серпня 2024 року Андрія мобілізували. Він пройшов підготовку, після чого вирушив на один із найскладніших напрямків фронту. Під час служби проявив себе як рішучий і відповідальний воїн, миттєво реагував на поставлені завдання та прагнув виконати їх якнайкраще. Саме за це отримав від побратимів позивний «Дрон».
Сестра Світлана згадує, що брат не раз зізнавався: було нелегко, але він розумів, що його місце — серед тих, хто захищає Україну, свою родину і близьких.
Під час останньої розмови 26 жовтня 2024 року, ніби передчуваючи біду, сказав: «Йду на завдання. Не знаю, чи повернуся».
Напередодні виходу на бойові позиції Андрій дізнався ще одну радісну новину — дружина Анна повідомила, що вони стануть батьками. Він дуже чекав на народження сина, мріяв узяти його на руки. Та цим мріям не судилося здійснитися.
Тієї осені зв’язок із ним обірвався. Рідні шукали, сподівалися, зверталися до всіх можливих інстанцій і до останнього вірили, що Андрій живий.
Двадцять місяців родина жила надією. Та нещодавно результати ДНК-експертизи підтвердили найстрашніше.
Життя гранатометника 3-ї штурмової роти військової частини А4945, солдата Андрія Андрійовича Повха обірвалось під час виконання бойового завдання 4 листопада 2024 року поблизу населеного пункту Шахтарське Волноваського району Донецької області.
“Ми розділяємо ваш біль. Пам’ятатимемо Андрія як добру, щиру й працьовиту людину, яка любила свою родину, завжди була готова допомогти іншим і до останнього захищала Україну, – сказав міський голова Ігор Чайка, звертаючись до рідних та громади. – Висловлюємо щирі співчуття дружині Анні, синові Марку, Денису та Олександру, сестрі Світлані, брату Юрію, усім рідним і близьким захисника”.
Назавжди — 36…Світла пам’ять Герою.
Поховали Андрія Повха на Алеї Героїв міського кладовища.
